Протоієрея Олександра Насарчука, настоятеля Свято-Покровського храму у селі Воютин Луцького району, дуже шанує паства. Найперше, за його віддане служіння Богу і людям. Йдуть до священика з радістю і з бідою, не раз просять поради, бо довіряють його мудрості. Сьогодні виповнюється п’ятнадцять літ, як розпочався його пастирський шлях.

День, коли був рукоположений митрополитом Волинським і Луцьким Ніфонтом, пам’ятає до деталей. Було 17 грудня 2000 року, день святої Варвари. Той душевний трепет і тепер часто озивається у грудях. Від нього бере відлік нове життя.

Священство – трудна дорога, терниста. Місцем першого служіння був Свято-Михайлівський храм у селі Кукли Маневицького району. «Тамтешні люди своєю щирістю запали в мою пастирську душу, вони живуть у моєму серці, моїй молитві», – згадує роки служіння на Маневиччині священик. Нове призначення у Воютин він отримав майже десять літ тому. Парафіяни відгукнулися на щирість духовного наставника – і паства почала збільшуватися. Разом з церковною громадою протоієрей Олександр долає різні труднощі. Наново перекрили храм, що протікав (руйнувалися стіни), поштукатурили святу обитель зсередини, замінили вікна на енергоощадні, провели теплу підлогу. У церкві стало ще затишніше.

– Ніби п’ятнадцять літ й не так багато, але я за кожну літургію вдячний Богу, – говорить священик. – Хочеться стільки всього встигнути зробити для громади. Але головне – то моральне вдосконалення пастви, ведення її до царства Божого.

Наталія КРАВЧУК, Волинська область

Отче Олександре, вітаємо Вас з таким духовним, славним ювілеєм. Ми Вас дуже шануємо,  любимо і гордимося Вашою дружбою. Просимо Господа, щоб дав Вам міцного здоров’я, зичимо щастя і добра. Ще довго-довго трудіться во славу Божу!