Схиливши в смутку голови, стояли бойові побратими Ігоря Сливки в Свято-Миколаївському храмі УПЦ КП у Горохові поряд з дружиною полеглого героя Тетяною, його синами та рідними. По загиблому воїнові відслужив панахиду з церковним хором настоятель храму, митрофорний протоієрей отець Роман Янів. Світлій пам’яті Ігоря Сливки салютувало з гармати Козацьке стрілецьке братство з Луцька. Багато спогадів про те, якою хорошою й напрочуд доброю людиною був Ігор, як любив свою сім’ю, як поважали мужнього розвідника й кулеметника в «Азові», повідали нам його товариші по Євромайдану та АТО.

– Хоробро й героїчно воював Ігор з ворогами. Він врятував життя мені й моєму братові-близнюкові Олегу, – розповідав активіст «Правого сектору», розвідник полку «Азов» Олексій Буторін.

…Так склалися фронтові обставини, що на бойовому посту №1, за метрів триста від бойовиків, залишилося лише четверо азовців, серед них і брати Буторіни. Відбиваючи шалені атаки ворогів, вони протрималися три доби. Далі, крім загибелі чи полону, виходу не було. Ігор Сливка, як завжди мовчки (і позивний у нього був «Тихий»), узяв у руки станковий гранатомет, на повен свій богатирський зріст попрямував до позицій бойовиків. Він знищив вогневі точки противника й повернувся до своїх трьох побратимів, урятувавши їм життя. Горохівчанин-герой завжди прикривав вогнем друзів. «Вірили йому більше, як собі. За Ігорем ми були, як за стіною», – мовив Олексій Кузик.