Нагороджений нагрудним знаком за затримання розвідника 40-річний директор школи села Бережниця Маневицького району Володимир Савчук нещодавно повернувся з АТО. І хоч раніше не служив в армії, рік тому твердо вирішив: треба йти на війну. Боляче було дивитися, скільки молодих хлопців повертається додому скаліченими. На фронті неабияк допомагали молитви капелана, дзвінки з дому і наш «Вісник+К» та волинська преса.
Годували м’ясом з 1980-х
Дружина та троє дітей зрозуміли, що намір батька серйозний, коли у його руках побачили повістку. Зізнається, були шоковані, що це не балачки, дружина плакала, діти не вірили. Та був непохитний: «Я вже трохи пожив». Півроку проходив підготовку, освоював різну зброю на полігонах Львівщини та Черкащини. З позивним «Директор» потрапив у оперативну бойову прикордонну комендатуру «Мостиська–1», служив біля Маріуполя у Сартані. На блокпостах, контрольно-пропускному пункті «Гнутове» не раз відбивали ворожі диверсійно-розвідувальні групи, контролювали рух транспорту. За затримання порушника Савчук нагороджений нагрудним знаком. Виявилося, що то розвідник, який з’ясовував кількість військових, одиниць техніки, аби навести обстріли.
– Коли вночі заборонено переміщення будь-кого, навіть місцевих, а у тепловізорі бачиш чужу людину, то або ти її, або вона тебе. Там йде війна! Якщо гатять міномети, «Гради», хіба це перемир’я? – запитує Володимир Федорович. – Коли вночі на КПП йдуть бої? Коли з бійцями виносиш поранених? А на тому місці знаходиш автомати з набоями. Там стріляють цілий день! Я не бачив жодного начальника, жодного сина начальника, воюють прості люди.
Найбільше Володимира вразило командування. Бійці більш-менш забезпечені формою, взуттям, проте якої воно якості? Ніби не голодні, та консерви із сардин до кінця життя, мабуть, у душу не полізуть. М’ясо зварити не можна, розрізати також, хіба бензопилою, бо воно ще з… 80-х років минулого століття! Добре, що у війську є капелани, до яких на розмову часто йдуть хлопці. А також підтримувала преса з рідного краю – «Вісник+К» та волинські газети, які передавала на фронт дружина.
Місцеві терплять обстріли заради Путіна
– Місцеві, а це переважно старі немічні люди, сприймають нас вороже. Вони готові терпіти обстріли, голод, величезні черги за продуктами, бо чекають Росію та сепарів. А нас проганяють: «Йдіть звідси, прийде Володька Путін і наведе порядок!» Коли питаємо, де їхні молоді чоловіки, неохоче відповідають, що «там». Маріуполь проросійське місто, хоча є одиниці, які займаються волонтерством і допомагають нам, проте бояться, у соцмережах зареєстровані під чужим іменем, стараються не потрапляти в кадр.
Володимира Савчука запрошували у школу в Сартані. Здивувало, що звучав український гімн, був урок про Небесну сотню. А також вразило, що діти, які звикли до обстрілів, запитували: «А чого війна? За що люди б’ються?» Значить, їм ніхто не розповідає? Зустрічався Володимир Федорович і зі своїми школярами у Бережниці – як боєць. Діти цікавляться війною, особливо менші. З радістю зустріли вдома дружина, мама, а діти були шоковані, коли несподівано на порозі побачили тата у військовій формі. Такий зробив їм сюрприз. Обійняв, пригорнув, вони виросли за цей довгий рік. Дочка вступила у військовий ліцей, коли батько пішов на фронт. Менший син навчається у школі, а старший – на еколога у Рівному. Його, до речі, не раз відпускали додому допомогти мамі, розуміли: він залишився господарем.
– Зі своїми побратимами буду зустрічатися, поки житиму, – каже директор-доброволець. – Але не всі ще повернулися. Хлопці вже втомилися, хочуть додому, до жінок, до маленьких діток.
Олена ПАВЛЮК, Волинська область
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!