У селі Бермешів Локачинського району живе 70-літній Григорій Санелюк, який 13 років тому пожертвував нирку хворій похресниці. Свій вчинок і досі, коли минуло стільки літ, не вважає чимось незвичайним, а тим паче героїчним: «Про мене нема що писати». Каже, що хрестив цю дівчинку, а тому мав підтримувати дитину не тільки у радості, а й у горі.
Покійний Юра пообіцяв сестрі: «Я заберу тебе»
Про свої поневіряння та боротьбу за життя дітей директор школи Тетяна Дзюбак із села Датинь Ратнівського району розповідала волинській пресі. Коли виходила заміж, навіть у страшному сні не могла уявити, що її діти будуть нести печать страшного спадкового захворювання, яке може «дрімати», а може прокинутися і на десятому поколінні! Біда у сім’ю прийшла, коли стали хворіти старші діти – син Юра і дочка Тамара. Скаржилися на страшний біль у ногах, згодом непритомніли, у той час на тілі з’являлися великі краплі поту, які за лічені секунди ніби закипали і перетворювались у сіль. Обстеження у київських клініках показувало, що в дітей родові травми, у них найгірше вже позаду, а мамі столичні медики порадили: наступну дитину народжувати кесаревим розтином. Коли Тетяна була сьомий місяць вагітна Олею, Юра... помер. Він мав усього вісім рочків. Лише через десятиліття лікарі зацікавилися висновком причини його смерті. Коли помирала вже Тамара. І тільки тоді медики з’ясували, що в дітей спадкове захворювання нирок: нефронофтиз Фанконі. 19-річна дівчина вже не могла ходити і часто запитувала у мами: «Чому я маю помирати, коли навколо цвітуть квіти?» У той час їй часто снився покійний Юра. Уві сні казав, що прийшов по неї, що там, де він живе, теж багато квітів і там вона не мучитиметься. Першого разу погодився, щоб ще пожила, але пообіцяв: обов’язково забере до себе! Тамару поховали 6 травня на… свято Юрія. Останніми її словами було: «Я не маю сил боротися, йду з Юрою».
Гроші збирали і волинські школярі, і німецькі медики
Рідкісну недугу нирок виявили і в третьої дитини – Олі. Одного страшного дня під час чергового обстеження в Києві Тетяна почула жахливі слова: «Ви нещасна мама, в дочки з’явилися перші ознаки хвороби». Скільки часу лишалося в дівчинки – не знав ніхто. Єдине, чим обнадіяли, – це пересадка нирки.
А 15-річна дівчина тим часом згасала. Почалися ті самі симптоми, що у старших дітей. Тож потрібно було терміново шукати і донора, і гроші. Де тільки жінка не зверталася, куди лише не стукала: і в Адміністрацію Президента, і в благодійні фонди. Гроші збирали всім миром. У церквах, організаціях, установах. Міністерство охорони здоров’я виділило 9 тисяч євро, обласний бюджет – 154 тисячі гривень. Завдяки нардепу Миколі Мартиненку, а також Віктору Ющенку на рахунок надійшло майже 15 тисяч євро. Аж 19 тисяч євро зібрали волинські школи! І навіть звичайні німці та працівники клініки «Шаріте» жертвували кошти для української дівчинки. Лише за два місяці завдяки небайдужим людям вдалося зібрати величезну суму – 70 тисяч євро для лікування у Німеччині.
Після операції господарював на 10 гектарах
Коли зібрали гроші, почали шукати донора, що виявилося неабиякою проблемою. У мами Тетяни була третя група крові, тоді як у Олі – перша. Батько стати донором не міг, бо перехворів на гепатит, його брат теж мав цю хворобу. Віддати свою нирку запропонував Іван, племінник покійної сестри, проте Тетяна не погодилася: не хотіла, щоб 19-річний хлопець став інвалідом. Тоді Іван приїхав зі своїм батьком, а Олиним хресним – Григорієм Санелюком із села Бермешів Локачинського району. Виявилось, у нього теж перша група крові. І хоч знав, що можуть бути різні ускладнення, ні на мить не задумався.
– Шкода було дівчину. Олю я хрестив, перед Богом присягав допомагати їй у важку мить, – згадує небагатослівний Григорій Дем’янович. – А потім мучив би себе?
У клініці «Шаріте» обстеження показало, що нирка хрещеного підходить для Олі за 73 показниками з понад 80. І через півроку, 18 червня 2003-го, у тій же клініці провели операцію. Григорій Санелюк пригадує, як німці навіть допитувалися, чи не за кошти погодився на донорство.
– А де та бідна жінка мала взяти гроші? – і тепер дивується він. – Її чоловік десь пропав на заробітках у Ленінграді. Мусила сама за все дбати.
Олю оперували шість годин, цього дня в багатьох волинських храмах молилися за її здоров’я, а в рідному селі під час служби люди стояли на колінах. І сталося диво: нирка прижилася – запрацювала вже під час операції, з перших хвилин дала краплі сечі! А через півроку дівчина пішла до школи, підросла на два сантиметри, а це означало, що нирка хрещеного тата працювала на повну потужність. А як тепер живе Григорій Дем’янович з однією ниркою? Відразу після операції, звичайно, берігся, як рекомендували йому лікарі: не застуджуватися, не піднімати тяжкого. Але у селі треба працювати. «Ще ніхто від роботи не втік», – сміється. Тож господарював на десяти гектарах землі! Почувається добре і тепер. Живе із сином та його сім’єю (дружина Григорія померла ще до операції), двоє старших синів окремо, дочекався семеро внуків, двоє правнуків. І хоч запевняє, що все добре, минулого року йому оперували нирку – видаляли камінь. І знову 18 червня – рівно через 12 літ після пересадки! Звичайно, після тієї операції і мама Таня, і Оля були безмежно вдячні Григорію Дем’яновичу. Дівчинка навіть подарувала йому на згадку годинник, який їй презентувала клініка «Шаріте». Чоловіка така увага неабияк розчулила: «Дитино, ми ще станцюємо на твоєму весіллі».
– На жаль, це не збулося, – розповідає Григорій Санелюк. – Хоч моя нирка безвідмовно працювала, через п’ять років Оля померла. Але від інфекції в серці. А ще через кілька літ пішла на той світ і її мама…
Олена ПАВЛЮК, Волинська область Фото автора
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!