Парафіяни Свято-Миколаївського храму УПЦ Київського патріархату селища Колки, що у Маневицькому районі на Волині, дуже шанують і цінують свого священика Андрія Закидальського. Кажуть, тільки завдяки йому тут звучить українською мовою молитва. Зрозуміла, щира. Він сам з Тернопільщини, та не тільки зумів згуртувати навколо себе поліську громаду, а й утілив її найзаповітнішу мрію – будівництво власної церкви.
Молитва у спальні дитсадка
У Колках парафія Київського патріархату почала жити з 19 грудня 2002 року. Власне, її реєстрував отець Андрій. У краї, де абсолютну більшість парафій має Московський патріархат. Важко було, але з вірою в серці долали всі труднощі. Молитва українською залунала у стінах спальні колишнього дитячого садочка – саме такого тимчасового приміщення добилася громада. Священик пригадує, як на першу Пасху святив усього… тринадцять кошичків. Сьогодні ж храм повниться кількома сотнями віруючих.
– Від фундаменту до вершечка, кожен куточок храму бачив його руки, – розповідає про о. Андрія парафіянка Леся Писарська. – Як десь майстри щось не так зроблять – сам переробляв. Навіть купол, бо після першого дощу почало капати. Подивіться, як у нас в церкві світло, які природні, натуральні кольори! Душа тут справді відпочиває.
Сам священик будівництво святині називає промислом Божим. Не зізнається, як поряд з робітниками носив цеглу, плитку, інші вантажі, як разом з ними важко працював на будові. Що він – людина високодуховна та жертовна, свідчить чимало прикладів. Колківчан вразив такий факт: коли на Майдані у Києві в лютому 2014 року снайпери почали розстрілювати людей, отець Андрій запропонував місцевому священику Московського патріархату вийти на спільну молитву, разом пом’янути жертв, зокрема чотирьох волинян. Той відповів, що йому не вийде. Тоді Андрій Закидальський відверто запитав: «Сьогодні в Києві застрілили 74 людини, скільки ще треба застрілити, щоб ви змогли?» Це був контраргумент. Наступного дня просто неба зібралася вся колківська громада, обидві парафії: разом молилися, співали два хори. Об’єднались ось у такий скорботний момент.
Дитячі малюнки бійці вішають під іконками
А ще отець Андрій їздив з волонтерами на схід, до наших бійців. Ця поїздка залишила багато вражень та емоцій.
– Ми їхали у Лисичанськ, везли двома бусами десь п’ять тонн вантажів, – пригадує священик. – Були і в Новотошківському. Як зараз пам’ятаю, тільки учні та викладачі Колківського ВПУ наготували і передали хлопцям 600 штук пиріжків, 100 – піци, 50 з гаком літрів тертого сала, багато сухої борщової суміші. Коли хлопці почули, що їм не треба ні картоплі чистити, ні буряк терти, були дуже щасливі. Але навіть не це головне. Що виявилося на першому місці в ієрархії цінностей вояка, який заріс, із бородою стояв на прохідній? Дитячий малюнок. Уявіть: він бере той листочок, а в самого аж руки трясуться від радості. Ті малюнки вішали над ліжком під іконками.
Згадує й інші «особливі» моменти. Як доводилося серед ночі сповідати бійців на розбитому склозаводі, де ще місяць тому стояли сепаратисти. На ящиках – надпис: «Міністерство оборони Російської Федерації».
– І ти ложиш на ці ящики Євангеліє і хрест, бо немає іншого варіанту, і хлопці сповідаються, – розповідає священик. – Їм дуже потрібна наша підтримка, бо мають багато сумнівів. Може, вони не ідеально дотримуються заповідей Христових, але жертвують найдорожчим, найціннішим – власним життям. Це найкращий подвиг для кожного християнина. Якби не підвело здоров’я, обов’язково поїхав би на схід ще. А поки збираємо допомогу і передаємо фронтовикам через волонтерів. Не забуваємо про них і в молитвах.
Наталія КРАВЧУК, Волинська область
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!