Як ми вже розповідали у попередньому номері, вісниківці з нагоди 20-річчя нашої газети завдяки спонсорам побували у Парижі. За три дні старались якомога більше всього побачити у французькій столиці та на її околицях. Враження – неймовірні! Що казати, як після відвідин тамтешнього Діснейленду наші діти з тиждень не могли поділитися враженнями, а висловлювали своє захоплення лише жестами. Майже так само ми, дорослі, реагували на визначні пам’ятки серця Франції.
З Ейфелевої вежі місто, як на долоні
Коли будь-кого з вас запитають, що ви чули про Париж, впевнена, найперше назвете головну туристичну родзинку міста – Ейфелеву вежу. Ця архітектурна пам’ятка – справжній символ сучасної Франції. Вежу названо на честь її конструктора Густава Ейфеля. Збудована з металевих конструкцій у 1889 році, на той час була найвищою спорудою світу (мала 312 метрів, сьогодні – 324)! Щороку вона збирає мільйони туристів. Вдень достоятися за квитками, аби вибратися на її верхівку, важко. Особливий наплив гостей в обідню пору. Тоді тут можна провести у черзі до каси понад годину. Ввечері значно спокійніше, тож ми подалися до вежі зустрічати захід сонця. Видовище неймовірне! З вершечка, як на долоні, видно весь Париж. Під «ногами» – Марсове поле (публічний парк), де люблять відпочивати туристи, сідаючи просто на траву, та Єлисейські поля (одна з головних міських… магістралей). На віддалі – базиліка Святого Серця, Нотр-Дам де Парі (собор Паризької Богоматері), Тріумфальна арка… І Сена – одна з головних водних артерій Франції, яка ділить місто на правий та лівий береги. Насолоджуватися краєвидами можна довго. Ми дочекалися заходу сонця, яке віддало місту останні свої промені, й поспішили на вихід. О десятій вечора вежу починають підсвічувати, крім того, протягом п’яти хвилин вона ще й дивовижно мерехтить – наче осипана діамантами, що виграють у променях світла. Хотілося насолодитися цим видивом із землі
У собори приходили… з худобою і собаками
Ми оглянули один з провідних оперних театрів світу – Паризьку оперу. Вона розрахована на 2200 місць. Про масштабність будівлі свідчить хоча б те, що екскурсійний автобус витрачає майже десять хвилин, аби об’їхати її по колу. Бачили й статую Свободи. Так-так, зменшену копію головного символу демократії у світі, що височіє у Нью-Йорку. В Парижі вона стоїть на Лебединому острові неподалік підніжжя Ейфелевої вежі. Виявляється, саме французький архітектор створив знаменитий оригінал. Це був подарунок США від Франції з нагоди 100-річчя підписання декларації про незалежність. У відповідь американці спрезентували французам 11-метрову копію своєї Свободи, так би мовити, її «меншу сестру». А яке захоплення викликав собор Паризької Богоматері! Кожен з нас читав однойменний роман Віктора Гюго, тож мимоволі уявлялися обличчя Есмеральди й Квазімодо, пробігали в уяві, як кінофільм, сцени з книги. Нотр-Дам де Парі направду один з найпрекрасніших витворів готичного мистецтва. Він стоїть на місці першої християнської святині Парижа – базиліки Святого Стефана. Його будівництво тривало понад сто років! Поки милуємося храмом, екскурсовод розповідає цікаві моменти з історії собору. Він був місцем суспільного життя міста. Нотр-Дам оточували лавки з найрізноманітнішим крамом. Купці тут укладали угоди, а світські дами приходили сюди, аби покрасуватися новомодним вбранням. Там обмінювалися новинами та плітками і навіть організовували танці й карнавали. В соборі були облаштовані місця для ночівлі. Прихожанам дозволялося брати із собою… худобу та собак. Взагалі, із цим пов’язана масштабність усіх старовинних французьких соборів. Для молитви виділялась одна частина в храмі, центральна, а бокові «нефи» служили міні-готелем. Паломників було дуже багато, вони подорожували Європою з міста до міста, відвідуючи святі місця. Аби не заважали тутешнім жителям і давали прибуток храмам, для них і готували спальні місця просто в церквах. Підлогу (була похила та збігала до виходу) застилали соломою. І коли прочани розходились, увесь бруд, що залишався після них, просто змивали водою – вона сама «виносила» сміття через двері
Чому французи зварили короля?
Цікава оповідь пов’язана із церквою Сен Поль-Сен Луї. Тут колись тримали монарші останки. Серця королів, зокрема Людовіків XIII та XIV. Вони зберігались у величезних мармурових вазах. Під час Французької революції 1789 року вази розбили й королівські серця вийняли. Є багато легенд, що переповідають, де ж ці останки поділись. Одна з найпоширеніших – серця використали для… виготовлення червоної фарби! Мовляв, ними потім картини малювали. Французи шанували монархів і молилися до них. Королівські рештки спеціально зберігалися в різних храмах (як правило, їх ділили на три частини), аби церкви збирали паломників. Проте серед великого числа правителів тільки один удостоївся честі бути канонізованим. Це Людовік IX. Він привіз у Францію терновий вінок Спасителя! Загинув цей король у Тунісі. Аби доправити тіло на батьківщину (оскільки стояла неймовірна спека, це було великою проблемою), його… зварили. Кісточки повиймали й так доставили у Францію. Лувр, Версаль і замок Шаньтійї Серед найвідоміших туристичних принад і Лувр. Це один з найбільших музеїв світу. Він розташований на правому березі Сени й демонструє 35 тисяч експонатів від найдавніших часів до 19 століття на площі понад 60 квадратних кілометрів! Аби біля кожного витвору зупинитися хоча б на 20-30 секунд, залами Лувру довелося б милуватися мало не тиждень! Звісно, ми, як і всі туристи, найперше спішили відшукати знамените полотно Леонардо да Вінчі «Мона Ліза». Охоронці, в яких запитували, як пройти до зали, де виставлена картина, посміхалися: так роблять майже всі гості Лувру. Біля «Джоконди» й справді особливий ажіотаж. Аби підійти ближче і зробити фото, нам довелося пробиратися крізь натовп сотень відвідувачів. Тут затрималися щонайменше на півгодини. Велелюдно було й біля скульптури Венери Мілоської. А скільки вражень після відвідин Монмартру – мистецького району Парижа! Ніби макро-Андріївський узвіз у Києві. Просто неба тут творять художники й інші митці. На вершині Монмартру, куди ведуть багатоярусні сходи, стоїть базиліка Святого Серця. У ясну погоду звідти видно Париж у радіусі 50 кілометрів. Не минули ми і знамените класичне кабаре в Парижі Мулен Руж… Дивитись у місті й на околицях є що. Бачили розкішний палацово-парковий комплекс Версаль, колишню резиденцію французьких королів. Одних садів тут гектари. А скільки унікальних творів живопису та скульптури! Ансамбль Версалю був вираженням ідей абсолютної монархії, коли двір короля став єдиним центром життя королівства. До палацу, як до короля (центру держави), мали сходитися всі головні магістралі нового міста і всі головні алеї парку. На сьогодні комплекс Версальського замку включений до списку світової спадщини ЮНЕСКО. Дуже цікавий й інший, хоч і менше розрекламований палац Шаньтійї – родове помістя принців Конде, перлина регіону Іль-де-Франс. Розкішний замок збудовано на острові посеред парку – з усіх боків оточений ровом з водою. Там плавають настільки величезні коропи, що, коли сідали на воду дикі качки, здавалося, що риба готова їх проковтнути. *** Париж-Париж… Ти – неймовірний! Здається, скількома речами ти вразив, а закрадається думка, що ще більше приховав від нас своїх красот. Хочеться повернутися до тебе ще.
Наталія КРАВЧУК, Луцьк–Париж–Луцьк
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!