Саме тут, в урочищі Вовчак, колись губилося в нетрях свинаринського лісу невеличке однойменне село на межі Турійського й Володимир-Волинського районів. Воно й стало 1942 року базою першого на Волині повноцінного гарнізону військових формувань УПА групи «Північ» (курінний – Остап, він же Олексій Брись, уродженець села Рачин Горохівського району). Власне, в самому селі розташовувався лише штаб. Усе інше – школа молодших командирів, зброярня, казарми, кравецька та шевська майстерні, пекарня та коптильня, конюшні – глибше в лісі, куди цивільне населення не допускалося.
Вовчак – «Волинська січ» – вписав немало героїчних сторінок у повстанську славу, але доля його трагічна. В 1945-му село стерли з лиця землі. Все навкруги розорали, заросла бур’яном навіть могила 12 повстанців. Відродження почалося лише з проголошенням незалежності України, в першу чергу – з дороги, а в серпні 1992 року з нагоди 50-річчя створення УПА тут приймали гостей з усього світу – від Канади до Австралії, українців діаспори. Був присутній і тодішній голова Волинської облради Борис Клімчук. Після нього, як розповідає голова Турійської РДА Орест Василишин, лише один з очільників області – Микола Романюк – відвідав Вовчак. Усе лягло на плечі районної влади та громадських формувань. Десять літ тому було встановлено перший стенд, згодом – пам’ятник на могилі упівців, а нещодавно спорудили і криївку-музей, де все дихає історією.
Останніми роками легендарним урочищем опікуються місцеві свободівці на чолі з Василем Мазуриком. Завдяки йому та його колегам-лісівникам і було споруджено дерев’яний храм на честь Всіх святих землі Української. Минулої неділі, в день Успіння Пресвятої Богородиці, його освятили священики УПЦ КП на чолі з владикою Михаїлом. Він же вручив церковні відзнаки ініціаторам та учасникам будівництва храму, всіх присутніх закликав: оцінюючи колишні трагічні події, треба насамперед сказати правду самим собі, як це було. Адже на Українську повстанську армію дехто й досі намагається списати всі гріхи – вільні та невільні. Хвилюючим був цей день і для ветеранів УПА, зокрема зі Львівщини, і для юних патріотів-пластунів, які нині проходять тут табірний козацький вишкіл. Салютувала старовинна гармата, аж до піднебесся линуло багатоголосе «За Україну, за її волю!». В останньому абзаці хотілося б написати «Слава Україні» й поставити знак оклику. Але… Як справедливо зауважив один з ветеранів, значна частина людей прибула на Вовчак, ніби на пікнік (їм невтямки, що у війну тут діяв суворий «сухий закон»). Принаймні альтанки й просто затишні галявинки були «окуповані» задовго до закінчення урочистої частини. А черга по пляшки з барвистими етикетками виявилася значно довшою та жвавішою, ніж по книги про УПА двох волинських авторів, чия присутність тут заздалегідь анонсувалася. Не було аншлагу й біля з любов’ю спорудженої сцени, з якої звучали патріотичні пісні у виконанні ветеранського хору «Посвіт», заслуженого артиста України Володимира Вермінського, гурту «Чорні черешні».
Прости, Господи, нас темних.
Василь ТРОФИМУК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!