У Ратнівському районі на Волині є мальовничий хутір з не менш колоритною назвою – Тризуб. Так іменувалося невеличке поселення тут ще за Польщі. І хоч з приходом радянської влади відразу ж намагалися комунізувати «вороже» ймення, насильно насаджена хутору назва навіть за п’ятдесят літ не прижилася!
З 72 хуторів лишилася третя частина
– Колись навколо села Самари було аж 72 хутори, – розповідає вчитель історії, а в минулому ще й секретар та голова Самарівської сільради Володимир Онищук. – Багато хуторів повмирало – хати є, а людей нема. Десь третя частина. А Тризуб не спорожнів, тут завжди було життя. Правда, колись він мав з десяток дворів, тепер залишилося п’ять.
Чоловік зізнається: точних відомостей, коли і чому хутір стали йменувати Тризубом, немає. Ця назва дійшла до наших днів від дідів-прадідів, що жили ще за Польщі. А коли в 39-му прийшли «совєти», то «неблагонадійне» ймення швидко змінили на популярне в ті часи – Червона Зірка. Та минали роки, десятиліття – в офіційних документах числилася радянська назва, а поміж людьми й далі жила народна.
Звідки ж вона пішла? Старожили на запитання про народження патріотичної назви тільки руками розводять – не знають. А от молодші уже переказують легенди. Одна з них розповідає про… тризубого діда, що колись жив на тутешніх теренах. Інша ж – про селянина, в хаті якого збирались однодумці, що мріяли про вільну Україну, і який зберігав жовто-блакитний стяг та намальований тризуб. Яка з них більше правдива, ніхто стверджувати не береться. Бо ж суть – не в легенді.
Відколи ж така назва прижилася, теж достовірних відомостей немає. Володимир Онищук посилається на слова свого діда Петра, народженого далекого 1888 року. Каже, ще в шкільні роки в нього розпитував, як сталося, що хутір Тризубом назвали. А той відповів, що так на це місце ще його дід казав!
Володимир Мефодійович люб’язно погоджується показати нам дорогу до Тризуба. Шлях із Самарів змійкою в’ється зо чотири кілометри. І ось попід ліском вигулькує перша хатинка. Старенька, а ошатна, видно, що тут живуть дбайливі господарі.
– Доброго дня, – побачивши крізь вікно незнайомців, виходить з хати Тетяна Павлючик.
Це для тризубівців справжня несподіванка, бо ж чужинці на їхній хутір не забрідають.
Червона Зірка стала… вулицею Садовою
Знайомимося. Жінка зізнається, що мешкає тут уже двадцять один рік, відколи заміж вийшла, і ніколи й думки не мала, аби деінде податися. Каже, по сусідніх хатах теж молоді пари жили, то діти разом до школи ходили. Був час, що з хутора в Самарах училося дев’ятеро учнів. І зараз малих школярів підвозить шкільний автобус.
Тож хоч і віддалені від «цивілізації», та на будні не нарікають. Треба в магазин, на базар чи в аптеку – коником у село їздять. Нерідко люди дивуються, нащо тризубівці так скупляються. А ті звикли все брати «оптом», про запас. Навіть ліки купують з прогнозом на кілька місяців, враховуючи наступний погодний сезон. І газети відразу на цілий рік виписують.
Запитую в Тетяни Павлючик, з чого ж хуторяни виживають.
– Ми звикли до поля, – каже. – От, якби можна було б з нього жити, і молодь верталася б сюди більш охоче. А так хто по заробітках їздить на Білорусь чи в Польщу, моя от дочка в Данії. Хто на фермі працює, хто в Самарах у пекарні, хто в школі. Не бідуємо. Але зате в нас така тут тиша – ні на яке місто її не проміняєш.
По сусідству хата старожилів Катерини та Семена Концевичів. Йому – 86, їй – 77. Старенькі мешкають у Тризубі вже десятки літ і нажили чимало таких «благ цивілізації», як холодильник та телевізор.
– Колись дуже добре тут було, – розповідає бабця. – Коли в кожній хаті баба стара була (сміється). В гості ходили. А тепіро ж одна молодьож. А ми самі старі.
Неподалік живе один їхній син із сім’єю, то мають розраду і догляд. Хоч взагалі самі стараються всьому давати раду.
Запитую в людей про «декомунізацію», коли з Червоної Зірки знову Тризуб став. А вони ще раз розводять руками: «А Бог його знає…» Й не дивно, адже радянська назва для них завжди була чужа. А дослідник місцевих хуторів Володимир Онищук пояснює: до «декомунізації» хутір як адміністративно-територіальна одиниця не… дожив. Бо його зробили вуличкою Садовою сусіднього села Головище. Але люди назві свого хутора досі не зраджують.
Наталія КРАВЧУК,
Волинська область
Фото автора
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!