На кладовищі села Берестяни Ківерцівського району є три місця, на яких десятиліттями нікого не ховають. Старожили кажуть, що тут – братські могили українських повстанців, де знайшло свій останній спочинок до двохсот душ.
Воїнів української армії вбивали на вулицях села
Під час Другої світової війни Берестяни опинились у центрі протидій німців, воїнів Української повстанської армії та червоних партизан. А між ними – місцеве населення.
– Тут було горнило боротьби, вся земля полита кров’ю українських повстанців, – каже місцевий краєзнавець Микола Подзюбанчук. – Їх убивали червоні партизани. Це ж навколо Берестян стояли партизанські загони Медвєдєва, Балицького, Карасьова і Магомета.
Саме щоденники Григорія Балицького є сьогодні безцінним свідченням того, наскільки масштабним був український повстанський рух на цих землях. У ліси під знамена УПА йшли тисячі. От один із записів Балицького: «Населений пункт Куликовичі (нині Маневицький район. – Авт.). Відійшовши від цього села не більше 2 км, наткнулися на засідку націоналістичної банди, загін націоналістів був більше 300 чоловік, озброєні гвинтівками, автоматами, вони мали 9 ручних кулеметів і один міномет… У всіх хуторах ця мерзота обстрілювала партизан. Усе населення отруєно глибоко націоналістичними почуттями й поглядами».
Це ж ви тільки вдумайтесь – один загін на 300 осіб! І це ж усе місцеві чоловіки та хлопці! Сторінку за сторінкою гортаю цей щоденник. А в ньому – розповіді про те, як пиячили в загоні НКВДиста Медвєдєва, як ходили на «господарсько-бойові операції» (простіше – забирали у місцевого населення борошно, овечок, сало і т. д.) і як вбивали партизани українців. Саме націоналістично налаштованих людей вони вважали найбільшою небезпекою для себе. Не німців. І про це також – у тих щоденниках. Запис від 30 серпня 1943 року, на переконання Миколи Подзюбанчука, стосується саме Берестян: «Готуюся на операцію в населений пункт... з тим, щоб знищити кубло націоналістів, їхній штаб і забрати націоналістичні бази – сало, борошно, цукор та інші продукти харчування. Вели бій з великим загоном націоналістів. У цьому бою вбито 130 націоналістів, захоплено – один станковий і 4 ручних кулемети, багато гвинтівок».
І сьогодні у Берестянах ще живуть очевидці того бою. Федорі Ройко уже 91 рік, але пам’ять досі береже моторошні деталі:
– Напали зненацька. Бій був тут, на вулицях села. Там, де зараз автобусна, – там і погинули всі хлопці-повстанці. Вони у селі по клунях були поховані, а клуні погоріли. Їх убила партизанка. Як зараз бачу, як тікали поранені. Один вскочив у поле. А двоє руських партизан догнали і тягнуть-тягнуть, поштирхали-поштирхали його… Коли ми подойшли, він був неживий. Як же багацько хлопців лежало! Їх люди фурою вивозили. Викопали на могилках яму і повкидали туди. То та стара яма, що на кладовищі. Ой, як там багацько людей лежить з нашого села, з інших! Хлопці йшли за своєю державою, боролися за своє… Багацько їх погинуло… Щоб сьогодні вони жили, то все би було інакше…
Навіть після таких великих втрат повстанці не полишили Берестян. І уже 19 жовтня 1943 року Балицький робить новий запис про бій, який тут відбувся. Партизани почули українські пісні, які линули із села. «Їх було 800 чоловік, а нас, партизанів, наступало всього три взводи... – пише ватажок червоних. – У цьому бою було вбито 52 націоналісти, захоплені такі трофеї: 4 ручних кулемети, 22 гвинтівки та інше військове майно».
Микола Подзюбанчук переконаний, що всі ці вбиті повстанці покояться на місцевому цвинтарі. І пора би уже хоч хрести над їхніми могилами поставити. При радянській владі про це і мови бути не могло. Тільки за мовчазною згодою берестян на тих місцях нікого не хоронили. А родичі убитих у поминальні дні нишком підходили і молилися.
«Ой у лісі, на полянці, стояли повстанці»
Ця пісня сьогодні дуже відома. А у Берестянах переконані, що вона складена про загін випускників Львівської школи молодших командирів, які полягли біля села у бою з червоними партизанами.
Якщо їхати з Берестян у бік Холоневичів, майже обіч дороги стоїть дубовий хрест. На пам’ятній дошці викарбувано: «Воїнам УПА, які загинули в 1943 році в боротьбі за незалежність України».
– Тут була гаївка, де жив польський лісник. З початком війни він виїхав звідси, а будівлі лишились. У них і отаборилися молоді повстанці, що саме закінчили школу молодших командирів у Львові та прибули на Волинь. Це був березень 1943 року. Вони якраз снідали, коли червоні партизани здійснили наліт. Ось тут, на цім полі, все і відбувалося, – показує навколо рукою Микола Подзюбанчук. – Он бачите грушу – вона ще з тих часів стоїть. Тільки, на жаль, не говорить. Імен цих хлопців ніхто не знає. Сільські люди, котрі прийшли сюди наступного дня, захоронили і розповідали, що кожен був прострілений контрольним пострілом у голову. Розказують, що у 1991 році, коли ставили хрест, сюди один старший чоловік приїздив. Оглянув усе навколо, побачив окопи, підбіг до могили, впав на коліна і став примовляти: «Простіть мене, братики. Ми вас не забули. Склали пісню, яку співає вся Україна». А ще оповідають, що у сусіднє село приїжджали люди зі Львівщини, заходили на пошту, розпитували. Можливо, хтось розшукує своїх рідних. Вони поховані тут, у Берестянах.
Пан Микола каже, що у навколишніх лісах багато пам’ятних місць, пов’язаних з повстанським рухом. Тут могили, криївки. Тому треба було б збудувати комплекс, який би розповідав про Українську повстанську армію. Адже тут уся земля просякнута кров’ю українських хлопців.
Наталка СЛЮСАР, Волинська область
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!