ПРО ЦЕ МРІЄ УСАНИК АТО ІВАН ГАЛЕНДА
Іван Мар’янович Галенда із селища Заболоття Ратнівського району – учасник АТО. За мужність і відвагу, самовідданість і стійкість, за героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету й територіальної цілісності України, нагороджений відзнаками Міністерства оборони України – нагрудними знаками «За військову доблесть» і «За оборону Донецького аеропорту».
На захист своєї держави Іван Мар’янович був мобілізований під час третьої хвилі мобілізації, у серпні 2014-го, на той час йому було сорок чотири роки. З честю виконував свій військовий, синівський та батьківський обов’язок упродовж одного року одного місяця і п’яти днів… Старший сержант запасу нині в резерві батальйону, в якому служив, – окремий 122-й аеромобільний батальйон, у підпорядкуванні 80-ї аеромобільної бригади. Він, пройшовши дорогами війни, сьогодні з упевненістю каже, що, як покличуть, знову стане на захист своєї держави без вагань і без обдумувань, бо це обов’язок не лише перед державою, народом України, а і перед своєю сім’єю та родиною. Чоловік переконаний: якщо кожен українець відповідатиме за себе, за свої вчинки, тоді й Україна буде міцною і сильною державою.
Іван Галенда відразу після закінчення школи працевлаштувався на нижній склад ДП «Ратнівське лісомисливське господарство». А далі – служба в армії, дорога додому, і знову – на нижній склад. За роботу неодноразово був нагороджений грамотами. Відповідальний, старанний, надійний – так про нього кажуть колеги. А секретар Заболоттівської селищної ради Тетяна Шевчук додала, що Іван Галенда – як бронь: настільки надійний чоловік, на якого можна покластись у всьому і бути впевненим, що не підведе. Хороший чоловік, батько, син, односельчанин. «У нього немає брехні, лестощів – справжній мужчина». Чесний, справедливий, трудолюбивий, поважає себе і ближнього. Ну хіба можна сказати таке про чоловіка, який таких слів і такої поваги не заслуговує?!
І не дивно, що під час мобілізації Іван Мар’янович не ховався, не шукав ніяких причин, аби її уникнути, а відразу за покликом держави пішов на її захист.
– А хто, якщо не я? Якщо всі будуть ховатися за спини інших і всіляко увертатися від виконання свого обов’язку? – відповідь патріота своєї держави і народу Івана Галенди на моє запитання відносно того, як сприйняв повістку на мобілізацію.
Саме на таких відданих, самосвідомих українцях і тримається Україна. Не стоїть на колінах, а віддає життя найкращих своїх синів за світле майбутнє їхніх же дітей та внуків. На таких тримається і підприємство, і сім’я, на таких рівняються інші й беруть з них приклад.
І там, на війні, відразу ж оцінили нашого земляка, зрозуміли, що на нього можна розраховувати – зробить усе, як слід, не злякається, а з мужністю виконуватиме свій обов’язок і за собою вестиме інших, молодших, менш досвідчених і менш утверджених молодих чоловіків та юнаків.
Іван Галенда – заступник командира першого взводу десантно-штурмової роти 80-ї аеромобільної бригади. Наш земляк брав участь у боях під Авдіївкою, тримав оборону Донецького аеропорту. І має нагороди. Він упевнено каже, що ті, хто захищав свою державу, люблять її і готові боронити Україну до останнього. Недарма ж у їхньому батальйоні 70-80 відсотків бійців – добровольці, які запалювали інших любов’ю до Вітчизни, патріотизмом і відданістю своєму народу. Вражає ось хоча би такий приклад: молодого чоловіка з Маневичів мобілізували, він служив разом з Галендою, а через тиждень на війну прийшов його батько – добровольцем… І пліч-о-пліч стояли за Україну. За її самостійність і незалежність багато молодих чоловіків віддали життя, багатьох з них довелося виносити з місця смерті і зрошувати їхні тіла першою сльозою втрати, виносити поранених і надавати їм першу допомогу. Та, незважаючи на страхіття, які довелося пережити, на втрати, чимало побратимів нашого земляка продовжують службу за контрактом.
Іван Галенда повернувся додому і намагається жити звичним життям – господарює, виховує дітей, працює. Він батько трьох діток. Найстарший син, закінчивши Львівський національний університет імені Івана Франка, пішов на службу Україні за контрактом. Другий син – студент Луцького політехнічного університету, донечка – учениця. Сьогодні Іван Мар’янович мріє, щоб чимшвидше закінчилася війна і люди жили заможніше, щоб повірили у щасливе майбутнє України…
Валентина БОРЗОВЕЦЬ,
Волинська область
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!