Підростають у родині Романовичів із села Залаззя Любешівського району
В Ірини та Володимира велика добротна хата. Вона наповнена дитячими голосами, сміхом і любов’ю, яка світиться в очах і батьків, і діточок. Найстаршому їхньому сину – 21, найменшому – тільки рік з хвостиком. Усі десятеро поки живуть біля батьків.
Привіз на Полісся дружину з-під російського кордону
Коли молодий, гарний, статний парубок Володимир Романович у середині 90-х привіз із заробітків дружину, багато хто у селі дивувався: невже своїх дівок немає, щоб аж з-під російської границі везти?
– Я два роки працював у колгоспі в селі Єлизаветівка Лозівського району. Це Харківська область. Там і зустрів Іру. Коли одружилися, то вирішили переїхати на Волинь. Так що дружина у мене «сєпаратістка», – з любов’ю каже Володимир.
Мене це відверто подивувало, бо ніщо не видало, що Ірина нетутешня: говорить геть по-залаззівськи. Тут же подружжя пояснило, що люди у селах Харківщини, навіть у тих, що під самим російським кордоном, спілкуються українською. Це місто вже російськомовне. Щоправда, юну східнячку на Поліссі дещо таки вразило.
– Спочатку страшно було їхати від тата й мами на чужину. А зараз би назад не поїхала. Мене тут здивувало, що ні на хлівах, ні на хатах не було замків. Тут ніхто не краде. У нас же все треба замикати. А ще на Поліссі у сім’ях по багато дітей. У Єлизаветівці у тата й мами нас росло шестеро. То ми були найбільш багатодітні.
Іра й подумати не могла, що сама стане мамою аж десятьох діток! Дев’ять з яких хлопці. Щодня варить шестилітрову каструлю борщу, хліб пече. Добре, що хлопці допомагають, привчені діти змалечку до праці. Починаючи з десяти років, уже картоплю чистять. А підростають – з батьком по господарству пораються. Та мамі, хоч які добрі сини, так хотілося косички заплітати!
Донечку назвали, як шоколадку
Після народження першого сина Олексія Ірина Романович чекала появи на світ донечки. Друга, третя вагітність… З нетерпінням бігла на УЗД дивитися: хто ж там? А вже коли народжувала сьому дитину, то самі лікарі здивувалися: жінка навіть не запитала, кого вродила. «Чого ви нас не питаєте хто?» – запитували. А я їм: «А навіщо, і так знаю – хлопець».
Іра та Володимир раділи всім діткам і навіть між собою жартували, що скоро у них буде власна футбольна команда. От ще двійко хлопаків вродять…
Та сталося неочікуване і таке довгождане: дев’ята дитина, як показало УЗД, – дівчинка.
– Мені, як про це сказали, я вийшла – і землі під собою не чула. До останнього не вірила, що у нас таки буде така довгоочікувана донечка. А як мої хлопці раділи!
Коли мама принесла з пологового не голубий, а рожевий згорток, усі зачудовано дивились. Ім’я вибирали також усім сімейством. Щоправда, довгих дискусій не влаштовували: вирішили, що дівчинка буде Оленкою. Це чи не єдине дівчаче ім’я, яке маленькі мужчини родини Романовичів дуже поважали, адже так називалася їхня улюблена шоколадка.
Про те, що донечка росте улюбленицею всієї сім’ї, говорити, думаю, не треба. Чи не щодня мама наряджає її у платтячка, вив’язує кіски бантиками. Всі хлопці Оленку жаліють, поступаються їй. І маленька принцеса це відчуває.
– О, вона добре дбає за свої права, – з любов’ю каже про доню тато Володя. – Якщо хтось ненароком зачепить, то зразу губки надує і кричить: «Я ж у вас однайка!»
І хоч після Оленки в родині народився ще один синочок – Тимофійко, чоловік із жінкою сподіваються на диво: можливо, Господь благословить другою донечкою.
Наталка СЛЮСАР, Волинська область
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!