Єдине, про що шкодує жінка, – це про те, що з ним не наговорилася
Доля подарувала цій жінці любов, яка провела її через усе життя, яка закривала очі на негаразди і тяготи, яка підіймала над труднощами і печалями. Хоч неймовірно міцне і віддане почуття ще у студентські часи спалахнуло до… незрячого хлопця. І таке ж сильне озвалось у його серці. Щодень усі 45 літ, що прожили в парі, вони дякували долі, яка об’єднала їх.
Глянула у «порожні» очі і зрозуміла: сліпий
Уже з дитинства життя почало підносити випробування Галині Джулай, яка нині мешкає у селі Тростянець Ківерцівського району Волині. Коли їй виповнилося дев’ять років, розпочалася війна. Від виснаження померла мати, тато-військовий пішов на фронт. Її з меншим братом взяла під опіку сусідка, вберігши від інтернатських злиднів. Жінка забрала сиріт до Москви, а об’єдналася сім’я після війни у Львові, куди перевели батька. Тоді на дітей чекала несподіванка.
– Ми застали у квартирі мачуху, – пригадує Галина Олександрівна. – Батько одружився зі своєю телефоністкою. Катерина Дмитрівна (до сьогодні жінка з повагою називає мачуху по батькові. – Авт.) пішла на фронт після дев’ятого класу. Вона народила татові двох хлопчиків і все життя старанно приховувала, що для неї є різниця, де чиї діти. Але вона фронтовичка – захищала мене, коли я була в тилу. Через те моя совість мені командує: ти зобов’язана їй все прощати.
Галині добре давались іноземні мови, тож після школи вона вступила у Львівський університет імені Івана Франка на факультет іноземних мов. У вузі і зустріла свою долю.
– Олексій вчився на історичному факультеті. Та хіба я знала, хто він для мене буде, коли вперше його побачила? – міркує бабуся. – Не раз проходила повз закапелочок у коридорі – там завжди стояв якийсь хлопець і все курив. Коли я глянула на нього, побачила «порожні» очі. Відразу тоді зрозуміла, що цей студент зовсім сліпий.
Юні серця поєднала музика
Галина з дитинства була закохана у класичну музику. Якось в університетському профілакторії почула знайому мелодію: в одній з кімнат хтось грав «Вальс-фантазію» Глінки.
– Я просто балділа від цього музичного твору, – зізнається жінка. – Він же для симфонічного оркестру, а це хтось віртуозно його виконував на баяні. Я приліпилася до дверей і насолоджувалася. Але постукати у кімнату, звідки лилася мелодія, не наважилася.
Хтозна, як би далі повернуло, але свідком Галиного захоплення стала медсестра профілакторію. Вона добре знала, хто той віртуоз. От і… влаштувала незрячому музиканту і дівчині побачення. Жінка розповіла хлопцеві, що є студентка, яка просто божеволіє від його гри, особливо від «Вальсу-Фантазії» Глінки. І йому захотілося знати, що ж то за панянка, яка розуміється на класиці.
– Анна Петрівна була настільки мудрою, душевною жінкою, що вона відчула ту ниточку і ніби випадково запросила нас обох з Альошею в свою процедурну. Я дуже їй за це вдячна. Так ми почали дружити. А потім уже й не могли уявити, як можна жити одне без одного. Все відчувалося навіть без слів, – розповідає, і обличчя розквітає усмішкою, у якій пролітає те незбагненне, чисте юнацьке щастя.
У ЗАГС повів з університету
– Пам’ятаєте, як Олексій Терентійович зробив вам пропозицію? – випитую у Галини Олександрівни.
– Звичайно, – відповідає. – Хоч та пропозиція получилася несподівано. Ми закінчували п’ятий курс, за два дні нам мали давати призначення на роботу. Прийшло розуміння: завтра-післязавтра роз’їжджаємося. Ми з Альошею пішли гуляти подалі від сторонніх очей. Раптом він каже: «А мені так не хочеться з тобою роз’їжджатися…» Мені від тих слів аж заціпило. Я зрозуміла, що це і є пропозиція. А тоді якось відклало й кажу йому: «Мені теж…» А він: «Ну, то що, в ЗАГС, чи що?» Я тільки спромоглася на «угу».
Галині Олександрівні дали призначення на Волинь. Сюди приїхала разом із чоловіком. Після років, прожитих у Львові, їй, «городській баришні», як сама себе називає, було важко призвичаюватися до сільських буднів. Але рятувало єдине – кохання. Від нього народилися дві донечки Оля та Антоніна. Пізніше вони потішили внуками, а ті – правнуками.
– Чи були в житті моменти, що ви пошкодували про свій вибір? – відверто запитую.
– Що ви?! Це людина була рідкісно цікава! Альоша кінчив школу без жодної четвірки, університет – із червоним дипломом. Я з ним прожила 45 років – і не наговорилася… – скрушно зауважує жінка. – А ще він грав на багатьох музичних інструментах, удома завжди лилися музика і спів. У сімейному житті я була дуже щаслива.
І сьогодні не минає дня, аби в спогадах пані Галина не поверталась у минуле. Бо втрата чоловіка стала дуже болючою. І тепер, коли вона чує, що молодь розлучається, бо заїв побут, у сім’ю вкрадається зрада, їй важко це зрозуміти. Каже, просто люди не вміють цінувати одне одного. Бо любов дається як велика нагорода. Треба робити все, аби її не втратити.
– Ви знаєте, той «Вальс-Фантазія» Глінки в Альошиному виконанні там, у профілакторії, досі звучить у моєму серці, – зізнається Галина Олександрівна.
І по щоці пробігає сльоза…
Наталія КРАВЧУК, Волинська область
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!