Петро РУЗАК – Петре Макаровичу, пам’ятаєш, колись давно, як ти ще працював заворгом у райкомі комсомолу, ми дорогою з Берестечка заїхали в село Зелене до твоєї мами. Тоді ти підрахував, що лише двоюрідних братів і сестер у тебе більше півсотні. – Точніше – 54. Мої тато й мама були з багатодітних сімей. Батько пішов з двома братами на фронт. Один загинув, інший повернувся інвалідом. А батька контузило. З чотирьох братів у нашій сім’ї я був найменшим. Я народився взимку, а навесні батько помер. Нема уже серед живих і моїх рідних братів. У кожного своя доля, визначена Богом. – Про Всевишнього було заборонено навіть згадувати, коли ти працював секретарем парткому колгоспу імені Калініна. – Колгосп, який тоді очолював відомий на всю Волинь фронтовик Федір Лаврентійович Гончаров, спеціалізувався на вирощуванні великої рогатої худоби. І слава Богу, на Великдень не довелося змушувати людей перебирати картоплю в кагатах. З приємністю згадую, що з моєї ініціативи на відгодівельному комплексі, де працювало багато людей, було відкрито кінозал, створено дві футбольні команди та два хори – у селах Холонів і Галичани. – Відомо, що в Пустомитах, де ти головував десять років, не такі родючі землі, як у Холоневі чи Галичанах. Але твій колгосп імені Дзержинського був переможцем виставки досягнень народного господарства у Москві, чотири рази – у Києві. Як це вдалося? – Інтенсивно розвивали підсобні промисли. Реанімували цегельний завод, відкрили гусячу ферму, створили швейний цех на 25 робочих місць. Шили робочий одяг, постільну білизну. Доходи від цього давали можливість виплачувати зарплату. Якось у журналі «Вестник агропрома» вичитав, що на ВДНГ СРСР діє павільйон підсобних промислів. Вирішив спробувати щастя. Наш колгосп зайняв друге місце і був нагороджений срібною медаллю, а головне – новеньким «Уазиком». Довідавшись про це, перший секретар райкому партії викликав мене до себе і сказав: «Ти завів у Москві блат. «Вибий» УАЗ ще для одного голови колгоспу». – Найбільше часу, Петре Макаровичу, працюєш на посаді начальника Горохівського Центру поштового зв’язку № 7, який займає чільні місця серед споріднених поштових структур Волині. До тебе завжди і скрізь прихильна фортуна? – Я б так не сказав. У колективі працюють переважно жінки. Недарма мудрі кажуть, що у пошти жіноче обличчя. Поштовики постійно працюють з людьми та для людей. А ось до мого приходу колектив разом чомусь не показувався на людях. Почали з участі у заходах з нагоди Дня Горохова, в районних конкурсах-виставках. Тематичні букети, композиції поштарок постійно займають призові місця. Це ж саме можна сказати й про наші традиційні Дні передплатника. Як відзначали нещодавно журналісти, так оригінально і святково вони не відбуваються у жодному з районів Волині. – З нашої розмови відчувається, що ти переступаєш ювілейний життєвий поріг щасливою людиною. – Завжди старався бути у злагоді із собою, шукав компроміси. Мені здається, що від цього комфортно тим, з ким мене зводить доля. І лише за цієї умови не можна не відчувати себе щасливим.
Олег ДІДИК,
Волинська область
«Вісник+К» приєднується до щирих вітань ювіляру
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!
Читайте також
Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...