Люди, які їдуть маршруткою з Луцька до села Білосток Луцького району, добре знають цього незвичайного пасажира. Він привертає увагу тим, що не має рук! Погано чує, а читає по губах - так і спілкується.
Про 77-річного Ярослава Міскевича дізналися у місцевій сільській раді. Секретар Раїса Королюк запропонувала провести до його оселі, адже з чоловіком треба розмовляти особливо - повільно, щоб зумів прочитати по губах.
Ярослав Харлампович народився у 1937-му. У шестирічному віці цікавість призвела до нещасного випадку. Десь знайшов гранату і почав розбирати її запальник. Результат був страшний: дитина залишилася живою, але руки майже по лікті довелося ампутувати. Вибух пошкодив око та вразив слух. Хлопчик майже перестав чути. Ярослав став інвалідом Великої Вітчизняної війни. Незважаючи на такі травми, пішов до школи. Хоча було не до науки, але якось наловчився тримати ручку і таки навчився писати. Зумів закінчити десять класів.
- У молодості я ніде не працював, отримував пенсію, за це й жив. Пив, курив. Ой, мала мати зі мною клопіт, - зізнається. - А потім пішов у віруючі, і Бог вказав мені інший шлях. Десь у двадцять років одружився, але дітей у нас не було.
Прожило подружжя не одне десятиліття, а після смерті батьків та дружини залишився господарювати сам. Двоє братів виїхали до Луцька. Має там житло і Ярослав Харлампович, але тягне його у село. Донедавна тримав ще й корову. Сусідка приходила доїти, платив місцевим хлопцям, і ті заготовляли сіно. Зараз допомагає інваліду соціальний працівник Марія Никитюк, але дідусь і сам умудряється якось обходитися. Ходить у магазин по продукти, наловчився тримати ніж. Радо взяв ручку й почав виводити своє прізвище та ім'я. Навіть воду з криниці вміє витягнути, ще й до хати відро принесе. Аж мурашки біжать по шкірі, коли спостерігаєш за його роботою.
- Як був молодший, він навіть косив і на велосипеді їздив, - додає Раїса Степанівна. - Лише шкарпетки не може одягнути, тому постійно ходить без них.
Допитуємося чоловіка, чому не сидиться йому у міській квартирі, де всі блага цивілізації. Той усміхається і пояснює, що там сумно, а у селі - між людьми, може поспілкуватися з усіма.
- Навіть взимку, пам'ятаю, коли були заметілі, Харлампович пішки у галошах з Торчина у село йшов, - розповідає секретар. - Тягне його сюди. Він любить у сільську раду навідатися, поговорити, а потім далі йде по своїх справах.
Незважаючи на каліцтво, він не падає духом, а тримається оптимістично. Під час розмови Ярослав Харлампович жодного разу не пожалівся, як важко йому дається кожен день.
Руслана ТАТАРИН,
Волинська область
Фото автора
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!