Така незвичайна сім'я живе у Луцьку. 91-річні Анна Павлівна та Іван Іванович Гутверти відсвяткували діамантове весілля. Через рік дочка Катерина з чоловіком Ярославом - золоте, їхній син - срібне, дочка - фарфорове, а внук - дерев'яне.
Познайомила фотографія
Старенькі Гутверти з Горохівщини. Їм обом було по дев'ятнадцять, коли познайомилися. У Стрільче якраз приїхав фотограф, тому і з цього села, і з сусідніх збігався люд, щоб сфотографуватися. Ось тоді вперше зустрілися Анна та Іван. Одружувалися у 1942 році. І хоча у селі порядкували німці, не забороняли гуляти весілля. А забава була чимала! Адже Іван Іванович був із заможної родини - його батько, солтис, мав аж три будинки під бляхою (згодом совєти хотіли його вивезти, але Бог милував).
- Людей було досить. Готували холодець, капусту тушену, все, що знали, - згадує Анна Павлівна і перепитує: - Чи горілку ставили? Аякже, пили. Німці не боронили, не приходили. Яка музика? Така як по весіллях. Плаття, довге було, позичала в замужніх жінок. Вельон мала, аякже. Їздили до церкви в сусідське село кіньми, було кілько фур.
Як восени Гутверти гуляли весілля, так і через 70 років діти та внуки влаштували їм вечоринку. Згадували, знімали на відео спогади стареньких.
- Батьки виростили трьох дітей, - каже дочка Катерина Іванівна. - Тато не напивався, маму ніколи не вдарив. Прожили добре, дякувати Богу.
Вінець у церкві тримав секретар комсомолу
А через рік золоте весілля відсвяткувала дочка Гутвертів - Катерина зі своїм чоловіком Ярославом. Познайомилися у селі Печихвости Горохівського району, де працювала у будинку побуту. Туди часто навідувався до знайомих хлопців і Ярослав, й одного дня йому запала в душу дівчина.
- Я вже був старший, мав 24 роки, а вона геть молода, всього 19 мала, - сміється Ярослав Павлович. - Походили зиму, а на Петра побралися. Робили весілля по-настоящому.
- Тобто? - не зрозуміла.
- З усіма звичаями, - пояснює Катерина Іванівна. - У нас у суботу молода у віночку зі стрічками разом зі своїми дружками йде до хати молодого. Кажуть - «на поклін» до його матері, щоб благословила. Там їх вгощають, і під ранок у неділю молодий з товаришами везуть наречену і дівчат на вінчання, а тоді - до її хати на весілля. Наступного дня вже гуляють у молодого, там лишаються жити. Так само і в нас.
- У мене було аж 12 сватів (тобто друзів - авт.)! За старшого свата я взяв секретаря комсомольської організації, він ще й вінця над нами у церкві тримав, - сміється Ярослав Павлович. - А то ж був 63-й рік! Потім той сват казав: «Якби знав, що будете вінчатися, то й на весілля не прийшов би».
Але чи брати шлюб у церкві - у молодих не було навіть сумніву. Ярослав Павлович з побожної родини, сам співає у хорі, батьки завжди ходили у храм, тато був дзвонарем. Тож обов'язково вирішили вінчатися, але у сусідньому селі, щоб менше людей бачило. На роботі молоде подружжя не осуджували, але у Горохові розкритикували. Щоправда, ті пари, які не брали церковний шлюб, колгосп обдаровував дарунком. Лев'юки не «заслужили», значить.
Срібне весілля святкували по... телефону
А через 25 років одружився син. Теж брав шлюб у церкві, проте це вже був кінець 80-х, тож хоч і переживали, на роботі молоді проблем не мали. Тепер сім'я живе в Італії. Зі сміхом Лев'юки розповідають, як син з дружиною святкували своє срібне весілля. Так сталося, що у той день невістка приїхала до Луцька, а син лишився за кордоном.
- Ми пішли в бесідку у своєму дворі, а син з дітьми - на піцу в Італії, - розповідає Катерина Іванівна. - Так і святкували - дзвонили до нього на телефон. Цього року вони всі приїздили, то ми гарно посиділи. Того ж року наша дочка відгуляла фарфорове весілля, тобто 20 років. А через трохи часу ми святкували золоте весілля. Пішли в той день до сповіді, я купила стрічку на ікону, думали, хай молебень проспівають. А священик нас вивів на середину, дав свічечки. Підводив до ікони, співали такі пісні, як на вінчанні, тільки вінці над нами не тримали. Приємно, як вітала вся церква. Потім у барі гарно посиділи - було, певно, з півсотні гостей.
Живуть Лев'юки добре. Мають сина, доньку, яка з сім'єю мешкає поряд з батьками, двох онуків. Щоправда, правнуків ще не дочекалися, хоча старший онук уже одружений п'ять років. Молодим, які живуть в Італії, зарано думати про дітей. А про рідних з Луцька не забувають. Цього тижня Катерина Іванівна відзначила 70-літній ювілей. Тож і ми щиро вітаємо її зі святом, бажаємо радісних, щасливих днів, міцного здоров'я і довголіття!
Олена ПАВЛЮК,
м. Луцьк
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!