З рук в руки передав шість з половиною тонн найнеобхідніших речей настоятель Свято-Покровського храму, що у селі Маяки на Волині, протоієрей Михайло Бучак солдатам на блокпостах у зоні АТО.
Два буси взяли курс на схід України у неділю після богослужіння. Екіпаж - шість чоловіків: священик з парафіянами Ігорем Волянським і Сергієм Омелюком та автомайданівці Олег Бондарук, Іван Бощук і Дмитро Кічук. Всередині транспорту - крупи, тушонки, чотири бензопили, набір інструментів, форма, взуття і вкрай необхідні (це зрозуміли безпосередньо на блокпостах) жовто-блакитні стрічки та державні прапори. З Волині на Донбас везли й іконки з хрестиками. Духівник волинської «Самооборони» отець Михайло взяв у владики Михаїла благословення на поїздку та сповідання і причащання хлопців з «Айдару» на місці їхнього базування.
Буси з волинськими номерами прибули до першого пункту свого маршруту - міста Слов'янська, в понеділок вранці. Волонтери ще під час збирання речей відмовилися доставляти вантаж на загальний склад через недовіру, бо мали відомості, що добряча частина гуманітарної допомоги не потрапляє до солдатів. У правильності обрання принципу «з рук в руки» волиняни переконалися у лісах Луганщини. Волонтери пройшли п'ять блокпостів посеред «зельонки». Бійці тільки починали окопуватись, і бензопили були їм конче необхідні. Про небезпеку поїздки нагадав мінометний обстріл одного з блокпостів, від якого буси щойно від'їхали з півкілометра. Оминути снайперів, зенітки і чеченців допомагали підказки хлопців.
Були у маршруті ще населені пункти Попасне, Побєда і Щастя - місце постійної дислокації батальйону «Айдар».
- Бійців «Айдару» часто змальовують напівдикими головорізами, які знищують усіх на своєму шляху, - зазначає отець Михайло. - Але варто насамперед побачити їхні обличчя і зазирнути в рюкзаки. У кожному - прапор України і дитячий малюнок. Був здивований, коли в понеділок увечері та у вівторок зранку побачив біля пропускного пункту батальйону кілька десятків людей з возиками, які прийшли по їжу. «Айдар» годує місцеве населення. У людей під воротами в очах біль і сором за те, що змушені просити. Але є й інша, більша частина луганчан. Коли їх побачив, то пригадав слова Шевченка: «Чорніші чорної землі блукають люди». І чорні не стільки від бруду. Важко було зрозуміти: чого більше - байдужості чи ненависті. І більшість з них ніколи не полюблять Україну. Хай їдуть в Росію. Кожен має право на вибір. Для чого жити на землі, яку ненавидиш? Настане час, коли Україна належно оцінить героїв і покарає зрадників. Як священик я сьогодні закликаю українців молитися і виконувати дві найважливіші заповіді: любити Бога всім серцем і ближнього, як самого себе. Наші ближні сьогодні - це солдати. А дальні - це луганчани під два метри зросту, які купаються на Світязі. При тому, що я священик, я би їх бачити на Волині не хотів. Сьогодні українці занадто толерантні. Мій принцип: «Хто не зі мною, той проти мене». Правда і добро повинні бути захищеними.
Священик мав можливість і причастити, і посповідати більше 30 бійців батальйону. Вони не постили, бо і не здогадувались про приїзд священика і йшли до причастя після з'їденої тарілки супу. Але це значно чистіше, ніж це зробить лицемір, який не їсть перед причастям, але п'є кров ближнього.
Микола КОМАРОВСЬКИЙ,
Волинська область
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!