Провів Євген Цвид із Шацька
Зараз він шкіпер на невеличкій яхті, яка курсує озером Світязь. Така краса ковзає по водяній поверхні - любо-дорого дивитися! Відповідно, і бажаючих поплавати під вітрилами серед відпочивальників вистачає. Підступаю і я, представляюся. Але Євген Цвид навідріз відмовляється сходити на берег. «Моряк на суші інтерв'ю не дає!» - резонно зауважує і запрошує «на борт» яхти.
Має чотири вищі освіти
Євгену Михайловичу вже за 70, виявляється, перевалило. У житті б йому стільки не дала! Швидкий, меткий - стрибає по яхті так, що молодь позаздрить. Він живе неймовірно цікавим життям. І співає, і на гітарі грає, пейзажі малює, вітрильники та човни майструє, вірші пише, кількома іноземними мовами володіє. Пару-трійку наукових теорій у запасі має. А в енциклопедії Кривого Рогу він взагалі значиться як видатна людина, яка зробила вагомий внесок у розвиток міста. Зокрема він став одним із засновників федерації вітрильного спорту Криворіжжя.
Євген Цвид - родом зі Світязя. Тут, каже, народився, ріс, купався, корів пас, рибу ловив. А в 16 років поїхав шукати роботу до старшого брата у Кривий Ріг і... застряг на 50 років. Ким тільки не працював, що тільки не закінчував! Слюсар-трубоукладник, технолог-монтажник унікальних споруд, викладач в університеті, декан факультету і навіть шахтар. А ще має за плечима кілька вишівських дипломів.
- Я закінчив Криворізький гірничорудний та Ленінградський інженерно-будівельний інститути, - пояснює своє прагнення до знань Євген Михайлович. - У якийсь момент мене зацікавив сенс життя - тож осягнув ще й філософський факультет. Пізніше я зрозумів, що мені не вистачає специфічних знань з архітектури - отримав четверту вищу освіту у Московському архітектурному інституті. Весь цей час займався науковою роботою, закінчив аспірантуру, написав і представив до захисту в Московському інституті управління дисертацію. Це був 1974 рік. На жаль, вже тоді корупція стала заповзати у вищі навчальні заклади. Мене почали водити за ніс. Я мотався між Кривим Рогом та Москвою, а мою дисертацію все ніяк не мали часу вичитати, відкладали розгляд, аж поки одного чудового дня я не дізнався, що по моїй роботі захистився інший хлопець, батько якого працював у міністерстві будівництва Казахстану. Плюнув я тоді на те все, одягнув робу і пішов працювати... у шахту. Під землею провів майже десять років і вийшов на пенсію.
- А «моряком» коли стали?
- Це ще в часи моєї багатостраждальної дисертації. Я тоді дуже переживав крадіжку своєї роботи. І якось друг запропонував мені розвіятися та показав такий вид спорту як ковзання по льоду на буєрах: це вітрильники на ковзанах. І все, мене це захопило! А починав з того, що взявся сам майструвати, вітрильники - яхти та буєри. Спочатку у мене з'явилися вітрила на надувному човні, потім реалізував проект яхточки відомого французького конструктора Жака Єрбюло. Далі - більше. Почав ходити на спортивних яхточках, катамаранах під вітрилами та крейсерських яхтах, пристосованих до суворих морських умов. Отак і набралося аж 39 років «морського» досвіду.
З Кривого Рогу на Волинь... ровером
А шість років тому повернувся Євген Цвид з Кривого Рогу у рідні місця. Хоча щороку навідувався до матері, яка на той час жила вже в Шацьку, завжди приїжджав на зустрічі випускників школи - аж 52 рази! Одного разу і взагалі здивував: примчав на велосипеді! 1200 кілометрів, а саме така відстань між Шацьком та Кривим Рогом - осилив за 12 днів! Під час чергового візиту додому зрозумів, що не хоче вертатися до Кривого Рогу. Тим більше, знайшов тут «споріднену душу» Людмилу, з якою протягом години домовився про шлюб і спільне життя. «А коли ходити та знайомитися? Нема у нас часу!» - зауважив жінці на її слабкі заперечення. Оселилися в Шацьку, живуть на пенсію, а літом чоловік задовольняє себе в ролі шкіпера на вітрильній яхті.
Саме тому, що багато часу проводить у плаваннях, може пригадати цікаві подробиці про озеро. У Євгена Михайловича є своя теорія виникнення та існування волинських озер. Він впевнений - під час останнього обледеніння землі величезні льодовики залишилися «похованими та законсервованими» у шацькій глині. Гранітний щит не дозволяє їм просочуватися вниз, і вода під тиском поверхневого шару змушена підніматись вверх. Каже чоловік, що таких точок-виходів є, принаймні, 28. Стільки і озер в Шацькому природному парку. Льодовиком, мовляв, можна пояснити і чистоту води, і холод джерел, які наповнюють озера.
- А ще я пам'ятаю ті часи, коли нам сюди, в озеро, вперше привезли вугрів, - згадує ще одну цікавинку Євген Михайлович. - Це був 1957 рік. Привезли замороженого вугра, в анабіозі, в личинках ще, які до річного віку, як відомо, у нього прозорі, розміром із сірник. Я тоді був підлітком, ходив до невода, підробляв. І ось попав у зміну, яка мала запускати вугрів. На рибацьких човнах привезли три великі ящики заморожених «мальків», які супроводжував спеціально виписаний іхтіолог. Запускали їх в затоці Лука, де була добре прогріта вода. Спочатку вугрів кропили світязькою водою за допомогою віників з березових гілочок, але чим більше це робили, тим швидше заморожені на решеті личинки змінювалися. Вугрі міняли забарвлення: спочатку посіріли, потім почорніли. І раптом - заворушилися! То один, то другий. А потім і взагалі всі «прокинулися», і аж закишіло ними. Вода запінилася - настільки швидко вони почали рухатися. Ми випустили тоді 150 тисяч штук вугрів. Чи були ще такі експерименти на Шацьких озерах, не знаю. Бо ж відомо, що вугор нереститься в єдиному місці на земній кулі - Саргасовому морі, і природним шляхом до наших озер добирається самотужки з Балтики через Віслу та Буг.
- А на острові посеред Світязя що цікавого?
- Особисто для Вас там закопаний сундук з червінцями, - сміється чоловік. - А взагалі, є там дерево, яке можна побачити з берега - воно найвище з масиву. Такого немає більше ніде у Шацькому районі. Могутній осокір, який навряд чи зможе обхопити чотири чоловіки. Всередині дупло, бо дерево вже старе, трухлявіє. Йому дістаються усі блискавки під час грози, але воно стоїть! Будиночок з мансардою, побудований ще у 60-их роках минулого століття, вже напівзруйнований. А ще там живуть баклани-ненажери. Колись з Балтійського моря вони щороку літали на Азовське за бичком. А тепер облінилися, махнули, вочевидь, крилами на те море і живуть тут. Жеруть рибу безбожно. Якщо один птах з'їдає щодня 400 грамів риби то неважко підрахувати скільки риби з'їсть сто бакланів? Саме стільки птахів нарахували якось на острові місцеві орнітологи.
Мирослава КОСЬМІНА,
Волинська область
Фото автора
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!