Марію Бойко у селі Веселе Луцького району знає та поважає чимало односельчан. Хоча жінка цьогоріч відзначатиме сімдесятиріччя, але активно бере участь у житті громади. Уже кілька скликань вона є депутатом сільської ради, а ще багато літ співає у місцевому фольклорному колективі. Довелося їй пережити чимало горя, але пісня, як стверджує, допомагала у скрутні хвилини.
Народилася Марія у селі Потуржин Люблінського воєводства. Мама була українкою, а батько - поляк. Донечці було лише три місяці, коли почалося переселення. Про той страшний епізод знає лише з розповідей матері. Цілий тиждень люди із сім'ями та худобою переховувалися в лісі. Коли ж батько вирішив повернутися до хати, щоб взяти деякі пожитки, спіймали совєти. Вони побачили польські документи і забрали його.
- Мама замотає мене і йде питати за батька, - переповідає Марія Степанівна. - Кілька днів під стінами виглядала. Аж поки один охоронець не пожалів її і сказав: «Не муч дитини. Не бий даремно ніг. Твого чоловіка ще позавчора розстріляли». Отак залишилися ми самі. Ще багато разів після того серед ночі приходили невідомі і все допитувалися, де чоловік. А мама відповідала, що його замучили. Непрошені гості лише криво всміхалися: «Шкода твого дєтка малого, а так би й тебе відправили слідом... Бо чого пішла заміж за поляка, що тобі українців мало?» Отакі часи були. Я знала тата лише з фотографії, а потім дітвора десь її загубила, тож образ його з пам'яті стерся. Виселили нас з Польщі. Поневірялися по цілій Україні, їхали в товарних поїздах. Потім мама почула, що у Веселому на Волині живе сестра, і вирішила з дядиною добиратися до неї. Приїхали, а приткнутися нема де: сестра жила у чужих людей. Попросилися і ми до якихось селян. Які тоді добрі люди були! Прийняли нас Грищуки, а у них четверо дітей. Ні їсти, ні одягу нема. Виділили нам комірчину. Мама наймалася у чужих людей. Бувало, цілий день пряде, а заробить пляшечку молока, щоб мене нагодувати, і поділиться з тими дітьми. Згодом звели землянку, а коли організовували колгосп, голова запропонував мамі доглядати худобу й пообіцяв забезпечити житлом. Вона й погодилася. Мама мала велику силу волі: працювала клято, ніколи не жалілася. Я її дуже шкодувала.
Щоб допомогти мамі, Марія у 14 років вже й сама пішла у колгосп. Згодом вийшла заміж. Посипалися дітки: Валерій, Ярослав, двійнята Оксана і Наталя, Леся. Доля підготувала Марії нелегкі випробування. Чоловік трапився пияк, тож довелося їй, не маючи й тридцяти років, розлучитися, самій ростити та виховувати діток. Добре, що допомагала мама, а коли вона злягла, скрутно довелося молодій жінці. Плакала ночами і молилася, щоб Бог дав сили здолати труднощі. Хоча на роботі не показувала свого суму, завжди була у передовиках. Неодноразово отримувала грамоти та медалі. Такою активісткою вона й залишилася, вийшовши на пенсію. Давно виросли діти. «Вони у мене добрі та слухняні змаленьку були. Зараз поважають їх люди», - тішиться ненька. Вже й старших внуків до школи відвела бабуся Марія. Літа збігли, як бистра річка. Кілька років Марія Степанівна була депутатом районної ради, нині - депутат сільської ради. Оксана Семенюк, сільський голова, з теплотою відгукується про цю невтомну жінку:
- Вона дуже щира людина. Ніколи не відмовить, завжди бере участь у сесіях. А ще співає у церковному хорі та народному аматорському фольклорному колективі «Родинне перевесло». Її активності, працелюбності можуть позаздрити й молоді, а також повчитися життєвої мудрості.
Руслана ТАТАРИН,
Волинська область
Фото автора
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!