Війна складна і страшна річ. І у кожного там - своя правда. Про солдатську правду війни розповів боєць 51-ї окремої механізованої бригади 24-річний лучанин Павло Ковальський, який днями приїхав у десятиденну відпустку.
Павло - один з тих, хто стояв практично під самим російським кордоном - біля Мануйлівки під Савур-Могилою. Він був свідком того, як в Україну зайшли війська сусідньої держави.
- Наш блокпост розташувався за три кілометри від кордону, - розповів Павло. - Я у бінокль спостерігав, як їздять колони техніки, КамАЗи з боєприпасами. Але стріляти ми не мали права. «Щоб не провокувати конфлікт», - казали нам командири. А що там було провокувати? Росіяни на нашій території були вже давно і хвалилися цим у соцмережах, виставляли фотографії. Вони контролювали Торез, Сніжне. Правда, спочатку маскувалися під деенерівців.
Павло каже, що по-справжньому російські війська зайшли на територію України ще 18 серпня. Тоді вони прорвалися на Степанівку. Були спроби з українського боку розбити росіян. Це вдалося лише частково.
- Вони значно переважали нас технікою, - каже Павло. - По нас безперервно била артилерія. Наш п'ятий блокпост обстрілював танк Т-72, 2013 року випуску. До речі, такої новітньої зброї у місцевих деенерівців не було. Їм через кордон постачали в основному техніку радянського зразка. Метою росіян було захопити Савур-Могилу.
Павло каже, що якби не російські війська, то терористів на Донбасі швидко б розбили.
- При першому ж обстрілі росіян ми втратили трьох бійців. Десятки були поранені. Важкопоранені вмирали на наших очах, бо не могли отримати вчасну медичну допомогу. Ми втратили 50% техніки і опинилися майже в оточенні. Скільки загинуло людей - точно не знаю. Думаю, не менше 50. Щоб зберегти життя солдатів, командир прийняв рішення відійти. Орієнтовно це було 20-21 серпня. Коли відступали, по колоні стріляли міномети і «Гради», але, на щастя, у нас не попадали.
Нагадаємо, що, за офіційними повідомленнями з Києва, російські війська зайшли на територію України 24 серпня.
Павло Ковальський зазначив, що якби українська армія була краще озброєна, то сьогодні ми мали б підстави говорити про закінчення АТО.
- Що ми мали зі зброї? Звичайні автомати. З ними на танки не підеш. Хоча нібито числилась за нами і важка техніка БМП-2. Але у якому вона стані?! Вистрелить два рази - і заклинить. З такою технікою війну не виграти. Роблять же у Харкові сучасні танки. Де вони? А ще у терористів була дуже велика перевага - у них працювали безпілотники. Вони літали над нашими позиціями, а ми їх не могли збити: зі стрілкової зброї не дістанеш, а ПЗРК у нас не було.
В українських військових не було не тільки техніки, а й нормального обмундирування. Так, Павлу Ковальському бронежелет купили колеги з «ПриватБанку». На каску родичі скидалися. Не мали навіть елементарного - жетонів, щоб легше впізнати людину у разі смерті. У результаті стільки хлопців сьогодні лежать у моргах невпізнаними. Побут війни Павло описує скупо: бувало, що хліб раз у три тижні привозили, та й голодувати доводилося при передислокації з одного місця на інше. Найважче було окопи рити - земля дуже кам'яниста.
- Ми копали лопатами, - розказав Павло. - Перекриття робили з колод діаметром десь до 40 сантиметрів, які самі ж спилювали у лісопосадці. У три шари їх клали. Якщо хороший бліндаж зробиш, то «Град» не страшний. Так і виживали.
По закінченню відпустки Павло повернувся в частину у Володимир-Волинський. Він готовий виконувати нові завдання, які поставлять командири. На демобілізацію не сподівається: ситуація зараз не та.
Наталка СЛЮСАР,
м. Луцьк
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!