які він залишив на землі по собі
Минає сорок днів відтоді, як пішов з життя Борис Клімчук, знакова постать для Волині. З 1994 по 2002 та з 2010 по 2014 роки очолював місцеву облдержадміністрацію. Був, так би мовити, господарем області. А в перерві між цим обіймав посади послів у Литві та Азербайджані. По-різному ставилися на Волині до Бориса Петровича. Ще жива у пам'яті людей сцена, коли у часи революції став перед народом на коліна, просячи вибачення за те, що не так щось робив. І сказав фразу: «Мені тут жити...» Не судилося...
На превеликий жаль, мені не довелося побувати на похороні Клімчука п'ятого вересня. Перебував саме за кордоном. І от на Пречисту, 21 вересня, повертаючись з Ковеля від друзів, заїхав на кладовище у Волю Любитівську, де похований Борис Петрович. Ошатний цвинтар біля лісу, полем гуляє ще теплий ранньо-осінній вітерець. При вході два пам'ятники батькам Клімчука і поруч - могила, заквітчана вінками, засохлими живими квітами. Простояв у роздумах. Здається, щойно ця людина керувала областю, вершила, як мовиться, долі, а сьогодні лишень зостався горбочок землі. Хоч губернатор особа і не всесильна, проте дуже й дуже багато міг зробити - як доброго, так і не дуже.
Не всі однаково волиняни ставилися до свого очільника. Одні дякували за добро, інші - ганили. Докоряли співпрацею зі злочинною владою. Борис Петрович справді був людиною неоднозначною. Але те, що він так швидко згорів, для всіх було повною несподіванкою. І його похорон, котрий відбувся у Луцьку, яскраво дав відповідь ворогам і недружелюбцям колишнього губернатора. Сміливо можу сказати, що таких проводів в останню путь громадського діяча наше древнє місто не знало за останні кілька десятиріч. Тисячі людей прийшли вклонитися Борису Петровичу. Спеціально для цього продовжили церемонію прощання. А люди все йшли і йшли...
Значить, людина заслужила шану, значить, губернатор у цьому житті зробив незрівнянно більше доброго, ніж поганого. Недавно у нашу редакцію прийшов лист з Любешова. Він невеличкий, процитую його.
«Борисе Петровичу!
Я вдячна долі, що була знайома з Вами. У найважчі хвилини мого життя Ви простягли руку допомоги. Коли я в лікарні доглядала дитину з тяжкими переломами, Ви дзвонили і по-батьківськи говорили: «Все буде гаразд», - хоча самі у той час були на операції в Польщі. Коли після лікарні Ви забрали нас до себе в кабінет, пригостили такими цукерками, яких я в житті не куштувала. Допомогли з роботою. Та якби Ви знали, скільки довелось натерпітися брехливих натяків та підлих доносів... Бог їм суддя... Ви мені приснились, говорили про якісь двері. Пробачте, не зрозуміла, які мені двері відкрити. А вранці подзвонили з Луцька, що Вас немає... Всі плакали...
Вічна пам'ять про Вас як про Людину назавжди залишиться у наших серцях.
Царство Вам Небесне. Рідна батьківська земля хай буде Вам пухом.
Руслана».
Хіба потрібні тут якісь коментарі? А я хочу пригадати такий випадок. Минулого року, коли країною котилася хвиля протестів «Вставай, Україно!», один молодий політик видряпався на сцену, що стояла на Театральному майдані у Луцьку, і давай репетувати: «Ти, бородатий дядьку, забирайся з адміністрації, досить, накерувався!» Хоч саме воно ще в житті нічого путнього не зробило. Як казав мій кум: «Навіть нужника не може зліпити, а вже інших вчить». Що правда, то правда. Оббігало партій зо п'ять, вилизало всім, кому могло, - все так рветься до влади.
Та, зрештою, Бог йому суддя. На жаль, іноді обиватель на таке клює. Але тим, скільки зробив Клімчук для області, жоден діяч чи губернатор похвалитися не може. Не завжди це на поверхні, правда. Перш за все, він дуже багато допомагав людям. Ми ж бо навели уривок з листа однієї жінки, а скільки таких в області, котрі не озвучили своїх думок, а носять вдячність у серці.
Коли повертався додому, стало вечоріти. У Голобах, Свидниках, Переспі, Козині, Кременці, Копачівці уздовж траси спалахнуло освітлення. Це ж Клімчук постарався. Гадаєте, це так просто було зробити? Не думаю.
До речі, про дороги. Не скажеш, що вони у нас були ідеальними, проте досить нормальні. Спробуйте проїхатися асфальтівками Львівщини. Та ви проклянете усе на світі. Думаю, одна з причин - часта зміна губернаторів. За останніх чотири роки там їх було аж шість. А в нас один, і непоганий господар.
З ім'ям Клімчука пов'язують створення єврорегіону «Буг», будівництво перинатального центру у Луцьку, музею Стравінського в Устилузі, Липинського у Затурцях, впорядкування цвинтарів українських повстанців у Польщі, виконання лікувальної програми «Волинькард», встановлення в обласній лікарні надсучасного діагностичного обладнання. Ще можна довго перераховувати добрі справи Бориса Клімчука. Та навіть якби він нічого цього не зробив, а лише організував будівництво і створення Музею Волинської ікони, він би навіки увійшов в історію нашого краю.
Не будемо ідеалізувати постать колишнього губернатора, та все ж він заслужив, щоб низько вклонитися його світлій пам'яті за все те, що Борис Петрович Клімчук зробив для області, для людей.
Вічна йому пам'ять!
Євген ХОТИМЧУК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!
Вдячна волинянка
п.Євгене!Велика Вам дяка за цю статтю! Бориса Петровича не вистачає нашій Волині! Нехай Господь простить його ворогам та недругам-щоб до Клімчука "дорости" їм життя не хватить. Світла Вам пам'ять,Борисе Петровичу!