І у 60 літ дочекався народження дочки
Кажуть, справжній чоловік має посадити дерево, побудувати будинок і народити сина. Юрій Васильович Шапошник із села Липа Горохівського району з тих чоловіків, які план «перевиконали». Посадив не дерево, а сад, нажив не один будинок і виростив не одного сина.
Дружина пішла у «віруючі» і покинула сім’ю
На перший погляд, життя цього чоловіка звичайне, як і у всіх, хто народився у перші післявоєнні роки: школа, армія, вуз, сім’я, робота. Працював головним зоотехніком у Пустомитах Горохівського району, а в 1978-му перебрався поближче до Луцька – у село Маяки (тепер Княгининок). Тут зростали обидва його сини – Сергій і Віктор. І все було добре, та життя іноді робить такі викрутаси, що і в кіно ходити не треба. Якось дружина Юрія Васильовича поставила чоловіка і синів перед фактом: вона стала «віруючою» і пішла жити до своїх «подруг». Турбота про дітей, які на той час були підлітками, повністю лягла на плечі чоловіка. Він їм був і за маму, і за тата: прав, прибирав, їсти варив.
– Всяке бувало, – з усмішкою згадує ті дні сьогодні. – Якось кинув пельмені в холодну воду, вони і злиплися. Я кажу: «Хлопці, беремо ножі – будемо різати». Але завжди у мене було зварене перше, друге і компот.
А в 90-х роках чоловік зайнявся фермерством – отримав частину розпайованого яблуневого саду, землю. Став вирощувати картоплю, буряки, моркву. Та так розвернувся, що своїми силами справитися з хазяйством стало неможливо. Наймав на роботу людей на сезонні роботи.
На пенсії почав життя з нуля
На один з таких сезонів приїхала із села Смолява Горохівського району молода жіночка Алла. Їй було ледь за тридцять, а натерпітися довелося – ого-го! Чоловік непутящий попався. Двох синів народила, а жити не було з ким. Тож і поневірялася, щоб бодай якусь копійчину заробити і хлопців на ноги поставити.
Алла Юрію Васильовичу зразу сподобалась – дуже роботяща, все у неї в руках горіло. Та й на вроду гарна. А от підійти до неї якось було лячно: молодиця-то ровесницею його старшого сина була! Як у них все налагодилось, сьогодні обоє тільки загадково усміхаються.
Тож так і вийшло, що майже у 60 літ, коли, як правило, чоловіки мріють про пенсію, спокійне налагоджене родинне життя, Юрій Васильович Шапошник почав усе з нуля.
– Я залишив у Маяках квартиру, будинок, сад, хазяйство синам, а з Аллою та її дітьми переїхав у Липу. Купили хатинку, посадили два сади – вишневий і яблуневий. Мені ще треба багато працювати – доцю на ноги ставити. Вона моє щастя і радість, – з гордістю каже нині 70-річний тато.
Марійці 10 років. Вона у великій родині найменша. Мама Алла каже, що четверо старших братів сестричку люблять і балують.
Багато сивини на скроні Юрія Шапошника додав 2014 рік – старшого сина Сергія мобілізували у першу хвилю, і у складі 51-ї бригади він побував у пеклі.
– Усе з рук тоді валилося, всі думки були з ним. Від серця відлягало тільки тоді, коли голос по телефону чув. А після розстрілу під Іловайськом тиждень шукав сина. Словами не передати, що тоді пережив. Усі навколо казали, що стільки хлопців загинуло! Мій, слава Богу, знайшовся. Хоч без ноги, але живим додому вернувся, – у голосі тата при спогаді про ті страшні дні досі голос тремтить.
Для батьків немає нічого страшнішого, ніж втрачати своїх дітей, і радіснішого, ніж зустрічати їх на порозі своєї хати. Сини, невістки, внуки цих вихідних злетяться до Липи, до батька. Причина поважна – Юрію Шапошнику 28 квітня буде 70. «Вісниківці» приєднується до всіх побажань, які лунатимуть цього дня.
Наталка СЛЮСАР, Волинська область
Фото автора
Передрук заборонено!
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!