І проїхав на колясці 11 тисяч кілометрів через усю Євразію
Закарпатця Олександра Сухана з Мукачевого важко застати вдома. Чоловік настільки зайнятий, що його день буквально розписаний по хвилинах: тренування, зустрічі, мандрівки, змагання. Йому висловлювали своє шанування президенти країн, він один з небагатьох українців, чиє ім’я занесене до світової Книги рекордів Гіннеса. І це людина, яка не ходить, а пересувається на інвалідному візку!
Зі зламаним хребтом стрибав з парашутом
Олександр Сухан напрочуд приємний і привітний. Зараз це успішний чоловік, який їздить на машині, заробляє гроші. А був час, коли скалічений хлопець не бачив світу Божого.
– Трагедія сталася, коли мені було 19 років, – спокійно згадує ту страшну мить 53-річний Олександр. – У військкоматі мене вже підготували на осінь в Афганістан. Літом я вирішив поїхати на заробітки в Латвію, щоб після армії мати гроші. Зверху на машині зв’язував льон, але мотузка, яку я тягнув, знялася з петлі. Я впав невдало на хребет і зовсім розтрощив спинний мозок. «Ти ніколи не встанеш», – був вирок лікарів. Й досі не відчуваю ніг.
Перші роки, зізнається Олександр, було неймовірно важко. У 19, коли життя тільки починається, коли треба любити і тішитися світом, цілими днями лежав у чотирьох стінах. Від нерухомості починали відмовляти нирки, печінка, серце. Візка не було, тож по хаті пересувався за допомогою табуреток. Падав, забивався, але не опустив руки, бо наполегливий і впертий. Багато читав про таких, як сам, разом з друзями змайстрував тренажер, тренувався – і вже скоро зміг сидіти.
Через чотири роки після трагедії, коли у Києві Олександру робили чергову операцію, познайомився з представником спортивного клубу «Прометей». І вже за рік на першому чемпіонаті Союзу з легкої атлетики серед інвалідів посів третє місце! Збивав руки до крові, щоб на своєму примітивному візку обійти технічно оснащених суперників. Це була величезна перемога! Згодом Олександр виступав на чемпіонатах світу та Європи, паралімпіаді з гонок на лижах та біатлону і виборював призові місця.
А ще він першим з інвалідів-спинальників у Союзі стрибав з… парашутом. Щоправда, разом зі спеціалістом – тримав свої ноги, щоб не відірвало під час польоту. Готували його до стрибка… лише півгодини.
Побував у 40 країнах
Понад двадцять років тому Олександр Сухан взяв участь у чотирьох супермарафонах для візочників. Перший раз пройшов півтори тисячі кілометрів з російської столиці до українського міста Кривий Ріг.
Потім за півроку на інвалідному візку проїхав від Владивостока, що на Японському морі, до Санкт-Петербурга на Балтиці. А це 11 тисяч кілометрів розбитих доріг, непрохідних стежок у тайзі! За величезну силу волі у найдовшому у світі марафоні ім’я Олександра Сухана занесене до Книги рекордів Гіннеса.
– Коли дійшли до Москви, нас запросив у Кремль тодішній президент Єльцин. В неофіційній обстановці пив з нами шампанське і дивувався нашій мужності, – згадує Олександр.
Через кілька років Олександр разом з іншими візочниками пройшов від Санкт-Петербурга до Лондона. Під час цього марафону його обстежили у госпіталях Франції та Німеччини і підтвердили, що нічим не допоможуть. Проте остаточний вирок не розчарував Сашу. Згодом він як капітан команди взяв участь у четвертому супермарафоні колишніми п’ятнадцятьма республіками Союзу. Кожну з 15 країн представляв свій візочник. Від України був Олександр. Якщо усіх учасників нагородили свої держави, то про нього не згадали. Нагороду побачив лише через… два роки. Її мав вручати Леонід Кучма, але Сухана не запросили, сказали, що він… нетранспортабельний. І це про людину, яка об’їхала півсвіту!
– У цьому марафоні подолав дев’ять тисяч кілометрів. І навіть побував у гарячих точках: Придністров’я, Абхазія, Вірменія, Азербайджан, – розповідає Олександр. – Хоч тоді було затишшя, але бачив кулемети, дзоти, окопи. Мало не проїхалися мінним полем, коли звернули не на ту дорогу. Було важко, навіть непритомнів, але, на щастя, доїхав. На моєму візку ззаду була прикріплена табличка: «Ісус з нами!». Фактично я чи не єдиний у світі, хто на інвалідному візку проїхав усю Євразію. Побував у 40 країнах! Скрізь прості люди нас приймали гостинно, а чиновники колишнього Союзу сердилися: «Нащо ви сюди приїхали». До речі, у Європі ми нікого не дивували – там інваліди працюють, як і всі.
Подібний марафон Олександр організував на рідному Закарпатті. Проїхав на візку від Великого Березного до Тячева, і у селах до нього приєднувалися місцеві інваліди: хто пройшов сто метрів, хто кілометр.
До найвищої вершини України – за п’ять годин
Сімнадцять років тому задумався: що ще б такого незвичайного зробити? Долав гори Паміру, але там накатані траси, тому треба піднятися на найвищу вершину України Говерлу! Як відомо, це непросто й для здорових людей. Підготовка з командою, у якій було десять осіб, тривала цілий рік. Консультували альпіністи, адже у деяких важкодоступних місцях візку непросто проїхати. Профінансував цю поїздку нардеп Віктор Балога, з яким у дитинстві Саша ганяв у футбол.
Сходження почали о сьомій ранку. Члени команди, а кожен знав своє завдання, допомагали, підкладали дощечки під візок, тягнули його лебідкою. І о дванадцятій дня Олександр піднявся на вершину.
– «Лучше гор могут быть только горы, на которых ты еще не бывал», – каже словами Висоцького Олександр. – Відчуття неймовірні, їх важко описати, я в такому стані – і на Говерлі! Погода була сонячна, краса відкривалася вражаюча. А коли ми спускалися, піднімався Ющенко з командою. Їм не пощастило, бо на Говерлі їх застала гроза.
Сплавляється річками
Двадцять років тому при особистій зустрічі Президент Леонід Кравчук допоміг з квартирою, яку Олександр обміняв на стареньку хату на околиці Мукачевого. Її довів до ладу, і тепер це сучасний будинок, де хазяйнує дружина. З нею Олександр одружився сім років тому.
– Якось знайомі кажуть: «Сашо, чого ти холостякуєш? Є гарна дівчина». У магазині, де Надія працює, ми й познайомилися. Хоча переживав: я – на візку, а вона – фізично здорова жінка, – зізнається чоловік. – Її мама мене дуже поважає і любить.
Останніми роками Олександр полюбляє влітку разом з однодумцями сплавлятися по гірських карпатських річках. Часто їздить поїздом до Москви і зустрічається з друзями-спортсменами, які радо його приймають. Вони розуміють, що на Донбасі війна, і просять вибачення за керівництво своєї держави. Олександр заснував громадську організацію, яка допомагає людям з фізичними вадами: залучає їх до спорту та туризму, передає інвалідні візки, на Рівненщині та на Волині проводить збори у таборах для неповносправних. Хоче, щоб усі здорові люди знали, що інваліди теж є членами суспільства, і не забували – біда може статися з кожним.
– Усі ці поїздки, чемпіонати, паралімпіада здаються сном, – каже Олександр. – Коли переглядаю відео, фото, згадую подробиці, тільки тоді приходить усвідомлення, що усе це насправді зробив я.
Олена ПАВЛЮК, Закарпатська область
Фото автора
Передрук заборонено!
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!