Дід Мороз і його Снігуронька – Михайло та Емілія ФІЩЕНКИ У подарунок… мікроскоп Михайло зізнається, що у його житті це не перша Снігуронька. Сам він із Сумщини, закінчив театральний у Харкові, а опинився на Закарпатті, бо перша дружина звідси родом. Відтоді, як переїхали в Ужгород, стали підробляти Дідом Морозом і Снігуронькою. Донька Даша, якій тепер уже сімнадцять, знала, хто її батьки, і допомагала готувати реквізит, виготовляла маски. Якось у садочку один хлопчик захоплено розповідав, що до них з лісу приходив Дід Мороз. На що Даша промовила: «Він живе он в тому будинку на другому поверсі». Друга дружина Емілія, як і Михайло, теж працює у Закарпатському муздрамтеатрі – віолончелісткою. Хоча вона не акторка, та їй добре вдається роль Снігуроньки. «Для цього обов’язково потрібні зовнішні дані», – зазначив Михайло. От краса Емілії і зачарувала чоловіка. Не знаючи, як підійти до вродливої молодої жінки, Михайло не придумав нічого іншого, як запропонував бути його… Снігуронькою. Відтоді вже десять років разом – і в житті, і на роботі. До того, що у Новорічну ніч вони працюють, шістнадцятирічна донька Крістіна вже звикла. Найбільше задоволення, коли йдуть у дитсадок – дітвора ж бо вірить у диво! Михайло пригадує, як одна дівчинка захотіла мати у дворі свій… ігровий майданчик. Запам’ятався і шестирічний хлопчик із заможної сім’ї, який на відмінно закінчив півріччя. Коли Дід Мороз запитав, який подарунок хоче, той здивував: «Мікроскоп». І сказав, що у майбутньому мріє бути палеонтологом. – Якось після виступу у театрі я переодягся у гримерці, – розповідає Михайло. – Побачивши мене з посохом, одна дівчинка розчаровано сказала: «Ти не справжній Дід Мороз!» Заспокоїв її, що Дід, мовляв, сидить у машині, а я водій і несу йому посох. Так нафантазував, що дитина повірила. «Діду Морозе, виручай! Молодь хоче битися!» Іноді від батьків Михайло чує дивні прохання: проведіть з дитиною виховну роботу. На питання: «Не слухається? Вчиться погано?» – тато з мамою відповідають: «Лається». «Може, чує в сім’ї?» – запитує. Тут вже батькам сказати нічого, і тоді самі отримують «виховну» роботу від Діда Мороза.
– З дорослими трапляються різні історії, – розповідає пан Михайло. – Кілька років тому у ресторані молодь постійно влаштовувала «розборки». І щоразу до мене біг офіціант: «Діду Морозе, виручай! Хочуть битися!» Коли їх розбороняв, мені палицю зламали, костюм пошкодили. Свято закінчилося під ранок, і директор подарував коньяк та шампанське. Я закинув торбу на плечі та й пішов додому. Раптом побачив, як велика компанія з криками «Дід Мороз!» побігла до мене. Не встиг отямитися, а мене за руки-ноги підтягнули до ялинки. Кинулися мене рятувати два міліціонери: «Діда не чіпати!» Підійшли, глянули: «А сфотографуватися можна?» Самі поряд з тією компанією прилаштувалися, і ми сфотографувалися. За час моєї ролі Діда Мороза лише раз забрали торбу з пляшками та апельсинами. Це було давно, у дев’яностих. Тепер часи змінилися. Де не буваємо, на прощання нам завжди зичать успіхів, усього найкращого. І ми разом зі Снігуронькою вітаємо усіх з Новим роком і бажаємо здоров’я, щастя та удачі!
Олена ПАВЛЮК,
Закарпатська область
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!