Єва та Федір Скорозвони вже сьомий десяток у парі удвох собі мешкають на околиці Олевська. На старості самі зосталися, бо син їхній помер, а донька окремо живе. 

Федір Тихонович дитиною голодомор пережив, Єва Андріївна – без даху над головою зосталася, як фашисти село їхнє, Юрове, спалили. Сім’я Євина з попелища в Шебедиху перебралася, там сяку-таку хатину звели. Тут і зустрілися з Федором – куток у них наймав, повернувшись із армії. 

– Сам-то я родом із Сумщини, з багатодітної родини, – розповідає Федір Тихонович. –  В одинадцять років без батька зостався. Добре пам’ятаю ті страшні тридцяті, коли селян обкладали непомірними податками. Одного разу приїхали в наш двір кілька підвід, забрали з  клуні все збіжжя, ще й скриню з хати винесли. 

Працював на лісорозробках, потім чоботи навчився шити, шевцював під час війни, а коли німці почали в районі безчинствувати, у партизани пішов. У сорок третьому, як партизанів на фронт призвали, Федір воював у Прибалтиці, Східній Пруссії. Там же дослужував ще повоєнні п’ять років. 

Єва Андріївна на восьмому десятку відродила давнє поліське ремесло – постоли плести взялася. Не через нужду, звичайно. Якось учасників районної художньої самодіяльності запросили на фестиваль «Лесині джерела» у Новограді-Волинському. А для народних поліських костюмів постолів бракувало. От Єва Андріївна і згадала юність, коли взуття собі чи не щомісяця робила, бо швидко зношувалося. 

– З чого тоді лише не плела, – згадує Єва Андріївна. – Але з лозової кори найсправніше було, та її на всіх не вистачало… 

Олевські артисти поїхали в Новоград у постолах, а з ними і Єва Андріївна  – прославилась там ще й своїм голосом та виконанням, здобувши диплом лауреата. Постоли-«скорозвони» на Олевщині стали популярними.  Навіть зі столиці приїжджають до Єви Скорозвон їх замовляти.