Українці сміливі, горді, вперті. Вони наближають нашу перемогу в цій кривавій війні. Не сидять осторонь ні діти, ні пенсіонери. У селі Ходорків на Житомирщині живе бабуся Любов Ярош, яка у свої 103 роки в’яже на фронт кікімори! Про довгожительку Україна дізналася ще минулого року.
Про початок війни бабуся почула по радіо. Щодня слухає новини, цікавиться воєнною статистикою: скільки окупантів загинуло, скільки ворожої техніки підбито. І відразу доповідає своїм дітям, бо вони заклопотані господаркою. Мріє, що ще доживе до того дня, коли наші захисники проженуть росіян. Бо добре відчула на собі любов «братнього народу». Голодомор, влаштований комуністами, забрав молодшу сестричку, старшого братика забили до смерті об’їждчики, бо знайшов на колгоспному полі кілька буряків. Вижила Любов Ярош під час Другої світової війни. Німці погнали її на залізницю перелаштовувати колію. А совєти за це відправили «іскупать віну» на Донбас, де тяжко працювала на пилорамі.
Коли у 1948 році вийшла заміж, то переїхали з чоловіком у Ходорків на Житомирщину, де пів століття трудилася у колгоспі. Тут і доживає віку. Доглядають стареньку маму дочки. Бабуся, хоч і відсвяткувала століття, має світлу пам’ять. Вона досі згадує, з ким жила у післявоєнні роки в Донецьку – називає їхні прізвища та імена. А ще знає напам’ять телефонні номери дочок.
– Я погано бачу і добре не чую, люди, вже стара, – каже журналістам «Суспільного» бабуся Люба. – Але ще якось туди-сюди, та й витягую нитки потрошку. Помагаю, щоб скоріше ця війна закінчилася.
З початку великої війни її дочки разом з сусідами гуртом в’яжуть на фронт кікімори зі старих мішків з-під цукру. Хай бабуся не бачить, та своїми пальцями навпомацки нащупує мішковину і розбирає на жмутики. За день може розплести до п’яти мішків. Нитки перуть, фарбують, бо потрібна зелена нитка. Це кропітка праця, одну кікімору роблять тиждень. Готові «костюми» передають знайомим волонтерам, а ті відправляють їх на фронт.
– У Харків, Чернігів, Херсон, Донбас… Ого! Не пощитать. Шкода людей… – плаче. – Щоб той путін здох! Хочу ще трошки пожить. Хочу дождатися її, Перемоги.
Юлія ШЕВЧУК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!