2 листопада 1708 року царське військо підступом і з допомогою зради захопило гетьманську столицю, яку спалило дотла, а її захисників і мирних жителів безжально знищило варварським способом.
Різали, ґвалтували, пекли вогнем, палили...
Знищення московитами Батурина - одна з найтрагічніших сторінок українського народу. В одному скорботному ряду з Берестечком, Крутами, Корюківкою, Кортелісами, Гурбами, Чорнобилем, Красним Полем під Хустом... Відтоді по-варварськи спалена гетьманська столиця разом із замордованими козаками, сердюками і всіма жителями міста (понад десять тисяч осіб) стала символом незалежності, героїзму і волелюбності нашого народу.
Наприкінці жовтня 1708 року, довідавшись про те, що гетьман Мазепа з частиною своїх прибічників перейшов на бік шведського короля Карла ХІІ, російський цар посилає каральний корпус під командуванням Меншикова до Батурина. Московське військо - до 20 тисяч стрільців і драгунів - явно переважало захисників гетьманської столиці, де, за оцінками нинішніх істориків, зайняли оборону до 8 тисяч військовиків. Та Батурин мав свій козир - потужну артилерію та великі запаси пороху. Адже Гетьманщина була його основним постачальником царському війську. Окрім того, з дня на день очікувався прихід до столиці Івана Мазепи з козаками і шведським військом. Вони підійшли до Батурина 7 листопада та застали суцільне попелище, залите людською кров'ю та встелене трупами.
Треба сказати, що не всі оборонці готові були до останнього подиху протидіяти московитам. Наказний полковник Прилуцького полку Іван Ніс та Мазепин перекладач з кількох мов Стефан Зертис запропонували старшині здати місто на милість ворогам. Аби панікерські настрої не розповзалися в обложеній фортеці, цих слабодухих прикували до гармат. Таке покарання у ті часи було великою ганьбою - таким чином поступали із злодіями та зрадниками.
Саме Іван Ніс, навіть прикутий до гармати за пораженські розмови, вислав до князя Меншикова свого довіреного вістуна, який повідомив ворогам про потаємний хід у стіні міста-фортеці і порадив рано-вранці розпочати штурм на ділянці, де оборону несли козаки Прилуцького полку. Через потаємний хід і проникли у Батурин російські зайди, а водночас почався штурм гетьманської столиці - і через дві години відчайдушний опір захисників міста було зламано.
Московські варвари влаштували нечувану криваву оргію після взяття Батурина. «Меншиков звелів прив'язати до дощок трупи начальних козацьких людей і пустити трупи по річці Сейм, щоб вони подали вістку іншим про загибель Батурина», - так описав початок поголовної різні шведський історик Фріксель, автор «Історії життя Карла ХІІ». Одних спійманих козаків-оборонців четвертували - відрубали по-черзі праву руку, ліву ногу, потім ліву руку і праву ногу. Інших, як зафіксував у своїх спогадах Джон Перрі, який понад десять років прослужив у царя, посадили на кіл, щоб конали у страшних муках.
П'яна солдатня різала, ґвалтувала, пекла вогнем усіх, хто потрапляв під руку, грабувала, оскверняла і пустила з вогнем усі собори, які високими банями виблискували над містом.
Трагічно склалася й доля керівників героїчної оборони Батурина. Так, гарматний осавул Фрідріх Кенігсек, німець за походженням, з тяжкими ранами потрапив до рук московитських катів. І хоч дорогою, якою везли його на подальші муки, він помер, труп відважного воїна колесували у Конотопі, а відрубану голову з виколотими очима виставили на пострах українцям у Сумах.
Сердюцький полковник Дмитро Чечель після падіння столиці вибрався з фортеці через потаємний лаз (їх було декілька). Знесилений довгим перебуванням у крижаній воді, він добрався у село Обмачів до свого кума. Та коли в теплі заснув, свояк видав його ворогам. Невдовзі Чечеля привселюдно колесували у Глухові.
Уже в роки української незалежності археологи знайшли під стінами фортеці 170 поховань, 90 відсотків з яких дитячі - від двох до одинадцяти років. На думку вчених, тут шукали останнього порятунку діти козацької старшини та міщан. Та вороги нікого не жаліли.
Страшний «старший» брат
Наші відносини з північним сусідом, який постійно називає себе старшим братом, протягом останніх століть рясно скроплені українською кров'ю, встелені мільйонами загиблих, мічені постійними приниженнями і страхами. Справді, такого «братерства» і найбільшому ворогу не побажаєш. Сьогодні Росія знову пішла на нас війною, зазіхаючи на наші землі і нашу свободу.
Страшна трагедія розігралася наприкінці літа цього року під містечком Іловайськ у зоні антитерористичної операції. Через бездарність командування цією військовою операцією українські воїни опинились у «котлі» російської армії, яка підступно кількома батальйонами перейшла кордон. Наші вояки декілька днів вели тяжкі бої з агресором, який явно переважав їх у живій силі та озброєнні, просячи підтримки. Але так і не дочекалися її. Як і вчасного наказу залишити зайняті позиції, відійти назад. Вже у критичний момент їм начебто за наказом Путіна пообіцяли зробити коридор і дозволити вийти з «котла» живими. Окупанти дали «слово російського офіцера», що стріляти не будуть. Та коли оточенці наблизились до «коридору Путіна», ворог відкрив по них вогонь з усіх видів зброї. Українські військові і добровольці почали з боєм пробиватися з оточення невеликими групами. Вийшли, звісно, далеко не всі.
«Нас розстрілювали, як у тирі - зі всього: танків, гармат, мінометів, «Градів», ПТУРів і кулеметів, - розповів опісля заступник командира батальйону «Дніпро» В'ячеслав Печененко. - Потім росіяни прочісували поля і дострілювали важкопоранених... Ті, що залишились живими, здебільшого потрапили у полон». За даними експертів, під Іловайськом російська армія розстріляла декілька тисяч українських військовиків. Понад тисячу отримали поранення. Ще кілька сотень потрапили у полон.
Історія з 52-річною жителькою Ясинуватої Іриною Довгань два місяці тому обійшла сторінки й телеекрани багатьох зарубіжних засобів масової інформації. Цю жінку звинуватили у тому, що вона наводить на цілі у так званій ДНР українську армію. Насправді її «вина» полягала в іншому: навесні цього року Ірина збирала пожертви для бійців української армії. А потім на своєму планшеті розмістила фото закупленого на ці гроші, щоб відзвітувати землякам про зібрані кошти. Це і призвело до подальшого нещастя.
Жінку забрали прямо з двору її будинку, де вона поливала квіти. Кілька днів жорстоко били і знущалися у підвалах катівні в Донецьку. А далі комусь з бойовиків прийшла у голову думка «провчити» її публічним способом. Жінку-патріотку привезли на велелюдну площу, обмотали українським прапором, дали в руки табличку з написом «Она убивает наших детей. Агент карателей» і поставили біля стовпа, де вона під дулами автоматів три години терпіла страшну наругу і побої з боку зазомбованих російською пропагандою жителів Донецька, особливо від жінок. Врятувало Ірину від подальших знущань, а можливо, і смерті, втручання закордонних журналістів.
Отже, нічого не змінилося з дня батуринської трагедії у наших непростих, почасти трагічних взаєминах з Москвою. Росіяни й надалі хочуть бачити Україну своєю колонією - приниженою, безправною, заляканою. Як і раніше, нищать тих, хто хоче жити вільно і не кланятися Москві. Як і раніше, викрадають справжніх патріотів і підступно вивозять у Росію, де влаштовують над ними ганебні судилища. Як і раніше, вербують за гроші і посади різну підлоту в Україні, сіють відверту брехню про наші щоденні справи та устремління як на теренах Росії, так і за її межами.
Володимир Витвицький
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!