Ми ходили і безкінечно милувалися вичищеними чепурними вулицями Парижа, захоплювалися вишуканими садами Версалю, величними коридорами Лувру й уявляли, як ними колись прогулювалися королі та їхні фаворитки, вишукані аристократи і прекрасні дами.
Король мився чотири рази за життя
Слухаючи захопливі охи вісниківців, екскурсовод Ірен, яка живе у столиці Франції 30 років, додала трішки «дьогтю». Мовляв, нічого вишуканого у тих часах не було. В королівських палацах панувала суцільна антисанітарія. Приміром, Король-Сонце Людовик Чотирнадцятий мився за своє життя лише чотири рази, причому після кожного з них хворів. Спідня білизна винайдена лише для того, аби був прошарок між немитим брудним тілом і розкішним верхнім одягом: прати наряди коштувало великих грошей. Окрім того, вельможним панам надокучали паразити – воші. Їх мали усі. Саме на боротьбу з ними була направлена і мода тих часів. Заможні жінки, щоб не розводити «зоопарк», почали носити шовкові нижні сорочки, вважаючи, що воша за шовк не вчепиться... бо слизько. Так з’явилося шовкове спіднє. Великого поширення набуло «блошине хутро» – знатні красуні носили на руці або біля шиї шматочок хутра, куди, на думку середньовічних пань, мали стрибати воші й звідки їх можна було потім витрусити кудись на землю.
Дами тієї епохи навіть придумали спосіб, як використовувати бліх у мистецтві флірту. Вигукуючи від уявних і справжніх укусів, вони запрошували тим самим кавалерів до пошуків шкідливої комахи. А найбільш еротичною забавою для чоловіків того часу вважалося зловити вошу на коханій.
– Воші й сьогодні досить поширені серед дітей, – буквально ошелешила наш екскурсовод. – Моя донька вчилась у престижній приватній паризькій школі. Перед початком кожного навчального року купувалися засоби проти педикульозу. В цей час їх важко знайти в аптеках. Запах паризьких дітей асоціюється із засобами для виведення вошей.
Парки Версалю загиджені аристократичними нечистотами
У Луврі, резиденції французьких королів, не було жодного туалету. Спорожнялись у дворі, на сходах, на балконах. При «потребі» гості, придворні й монархи або присідали на широке підвіконня біля відкритого вікна, або їм приносили «нічні вази», вміст яких потім виливався біля задніх дверей палацу. Те ж творилося і у Версалі, наприклад, за правління Людовика XIV, побут при якому добре відомий завдяки мемуарам герцога де Сен-Сімона. Придворні дами Версальського палацу прямо посеред розмови (а іноді навіть і під час меси в капелі або соборі) вставали й невимушено так, у куточку, справляли малу (і не дуже) нужду. Відома історія, яку так люблять розповідати версальські гіди, як одного разу до короля прибув посол Іспанії і, зайшовши до нього в опочивальню (справа була вранці), потрапив у незручну ситуацію – в нього від королівського омбре засльозились очі. Дипломат ввічливо попросив перенести розмову в парк і вискочив з монаршої спальні як ошпарений. Але на вулиці, де він сподівався вдихнути свіжого повітря, іспанець просто знепритомнів від смороду: кущі в парку служили всім придворним постійним відхожим місцем, а слуги туди ж виливали нечистоти. Король-Сонце, як і всі інші монархи, дозволяв знаті при дворі використовувати як туалет будь-які куточки Версалю.
А які сьогодні ці алеї вичищені, дерева підстрижені! Краса неймовірна! І ніяких запахів.
Наталка СЛЮСАР
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!