Через шви на животі йшов кал: хвору на рак українку лікарі відправили додому помирати, а вона дивом вижила
З перших уст

Через шви на животі йшов кал: хвору на рак українку лікарі відправили додому помирати, а вона дивом вижила

13 березня, 17:56
0
-1
Сподобалось?
-1

Алла Зорко родом із села Ветли Любешівського району, що на Волині, дізналася, що хвора на рак того ж року, коли вийшла заміж. Спочатку лікарі повідомили їй радісну новину, що вона вагітна, а потім, через виявлену онкохворобу, їй усе видалили по жіночому… А після операції сказали рідним, що жити їй залишилося зовсім мало.

Наша героїня – з багатодітної родини. Замолоду їй доводилося їздити на сезонні роботи в сусідню Білорусь. Потім працювала у Луцьку, на колишньому приладобудівному заводі. Багато років свого життя вона присвятила цій роботі, а у 1997 році вийшла заміж.

Коханий був із Білорусі, познайомились, ще коли дівчина їздила туди на роботу. Їй на той час було 33 роки. І саме цей найщасливіший у її житті рік став переломним, бо незадовго після одруження вона дізналася, що хвора на рак…

Настільки «старанно» вирізали все по жіночому, що зачепили пряму кишку

Усе почалося з нудоти, слабкості і болю у всьому тілі. Рідні лиш усміхалися: мовляв, точно вагітна. Коли пішла на УЗД, а жила вона з чоловіком у Білорусі, лікар дійсно підтвердив вагітність. А коли жінка почала проходити повне обстеження, аналізи та повторне УЗД, мрію стати мамою затьмарила звістка про важку хворобу. Рак яєчників… При такому діагнозі єдиним виходом була операція.

До оперативного втручання лікарі виставляли їй 2 стадію, однак, коли розрізали і видалили абсолютно усе по жіночому, сказали, що метастази пішли по всьому організму. Вирізали настільки «старанно», що зачепили навіть пряму кишку. Абияк зашили і через деякий час відправили додому. Батькам сказали: максимум проживе тиждень-два. Про 2 стадію мова уже не йшла…

Мама приготувала одяг на похорон доньки

Її забрали у батьківський дім, у рідне поліське село. Після невдалої операції вона фактично гасла на очах у своїх рідних і коханого чоловіка, який не відходив від неї ні на крок. Через те, що при операції зачепили пряму кишку, то кал виділявся через шви на животі. Сильно схудла, бо фактично нічого не могла їсти, лише пила сирі яйця.

Більша частина її великої родини є християнами віри Євангельської – п'ятидесятниками, рідні постійно молилися і просили у Бога зцілення для неї. Заявляли потребу і по усіх церквах. Але навіть мама хворої уже втрачала віру в одужання доньки і «завбачливо» приготувала їй одяг на похорон…

Але час минав, а життя продовжувалося. У сильних муках, але все-таки продовжувалося. Алла ніколи не нарікала, чому це сталося саме з нею і за які такі провини. Вирішили поїхати у лікарню, аби хоча б нормально зашили там живіт. Так вона потрапила у лікарню в Боголюби Луцького району.

Проте там її не дуже поспішали оперувати, бо, як наголошує Алла, вона виглядала як живий труп, і ніхто не хотів брати на себе відповідальність, якщо б жінка померла прямісінько на операційному столі.

– Поклали мене в лікарню у проктологічне відділення і чекали, коли помру. Лікар (не буду згадувати його прізвище) так мені прямим текстом і говорив: «О, я думав, вже як прийду наступного разу, то Алла помре. А я приходжу, ще жива». І лише коли минуло десь днів 20, мене взяли на операцію. Оперувати взявся Микола Карабан, завідувач цього відділення, – розповідає жінка.


Відмовилась від хіміотерапії

Одразу після операції матір Алли запитала у лікаря: «Скажіть, у неї там уже геть усе уражене раком?», то він шокував: «Там нічого немає ураженого. Вона здорова».

Відповідні аналізи відіслали у Київ, і за їхніми результатами онко теж не знайшли...

– Це ніщо інше, як чудо Господнє. Сам лікар, який оперував мене і бачив усі мої попередні виписки і діагноз, після операції сказав, що це ніщо інше, як Божа милість… При цій операції лікар вивів мені набік кишку, – продовжує наша героїня.

Коли жінку виписали з Боголюб, їй потрібно було оформити групу в обласному онкодиспансері. Там лікарка одразу сказала, що Аллі терміново необхідно приймати хіміотерапію, інакше вона не зможе жити. «А скільки я проживу, якщо прийматиму хімію?» – запитала тоді її жінка. «3 – 6 років, але це ж теж час», – отримала відповідь.

– Я сказала, що якщо так мучитися за якихось три роки, то я не хочу взагалі нічого. Тим більше у мене кишка була виведена набік, як я мала бути з людьми в палаті? Тоді лікарка на досить підвищених тонах сказала мені, «що в такому випадку мені жаба цицьки дасть», типу що в такому випадку мені кінець. Потім я до неї років 10 ще ходила, коли переоформлювала групу. Про жабу уже ніхто не згадував, – сміється Алла.

Коли засинала, думала, що більше не прокинеться…

Через пів року після операції її знову прооперували – поставили на місце кишку. На запитання, як їй було чути слова лікарів, які прямо в очі говорили, що жити їй лишилося недовго, відповідає, що особливої боязні перед смертю не відчувала і була готова до всього. Коли засинала, часто думала, що вже, можливо, і не розплющить очей…

Звісно, їй дуже кортіло жити, не хотілося лишати коханого чоловіка. А він увесь цей час від неї ні на крок не відходив і, попри вироки лікарів, постійно шепотів їй на вухо, що все буде добре і вона буде жити.

– Пам’ятаю, як ми вийшли з лікарні з ним на вулицю подихати свіжим повітрям. Вийти – вийшла, а назад повернутися уже не могла. І це 33-річна жінка! Сиділа на лавці, дивилась на людей, які пробігали повз, і дивувалася, як то вони можуть увесь день так ходити. А я тут і в палату не можу зайти. А тепер он сама працюю у дві зміни на роботі і бігаю цілими днями, – каже Алла.

Жінка розповідає, що з її знайомою з Луцька теж сталася неймовірна історія. Це було 20 років тому: у жінки діагностували онко 4 стадії. В неї – 4 діток. Дізнавшись про це, чоловік залишив її і пішов до іншої: мовляв, вона все одно скоро помре. Але минули роки, помер цей чоловік, померла і його коханка. А ця «приречена» жінка забрала до себе на виховання їхню спільну дитину…

З часу чудесного зцілення Алли Зорко минули 23 роки. Не все у її житті було ідеально, довелося пережити іще одну операцію на грудях. Чимало проблем мали і з донечкою, яку вирішили удочерити одразу після одужання. Від раку померла найменша сестричка нашої героїні.

Але дотепер, як і у часи хвороби, поряд з нею вірний і люблячий чоловік, який, як і у хвилини, коли вона мало не прощалася з життям, вселяв надію, що все буде добре, так і зараз завжди є для неї опорою. І вони досі обоє дякують Богу, що, коли усі можливості медицини вичерпалися, Бог показав, що для нього немає нічого неможливого!

Ірина БУРА

ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися