У Коршеві Луцького району родина Луциків з Харкова живе у центрі села. Хата хоч і невеличка, але у ній чисто. Голова сімейства Володимир – кандидат наук, провідний науковий співробітник відділу медичної психології Інституту неврології, психіатрії та наркології. Каже, що коли місто стали нещадно бомбити, зібрав усіх дорогих йому людей і вивіз у безпечне місце.
Покинули місто на десятий день війни
У ніч з 23 на 24 лютого Володимир Луцик був у своїй квартирі у центрі Харкова разом зі старенькою мамою. І коли за вікном почув вибухи, прочитав, що розпочалася війна, найперше подумав: як сказати про це неньці? Адже вона у дитинстві пережила Голодомор, другу світову.
– Вирішив дати їй поспати ще трішки у мирі, – згадує із сумом чоловік.
А далі почалося пекло. Рашисти поцілили ракетами в облдержадміністрацію та університет. Це було зовсім близько до квартири Луциків. Але переживав не за себе. Ще страшніше було в районі, де жила його старша донька з чоловіком, внуком, свекрами.
– Вони дев’ять днів просиділи у підвалі. Без світла та води. Їх там на Салтівці бомбили нещадно, хоч там ніколи не було жодного військового об’єкта. Якось дістався туди і всіх вивіз, у тому числі й колишню дружину, матір двох моїх доньок, та її маму, – розповідає Володимир. – Моя найменша доця, 5-річна Вікуся, на початку війни зі своєю мамою і зведеним братом опинилися у Дергачах. Там вони облаштували сховище у льосі і певний час жили. Та коли земля стала дрижати, також вирішили звідти втікати. І от коли усі зібралися у нашій квартирі, прийняли дуже складне рішення: з Харкова треба виїжджати.
На 10-й день війни Володимир Луцик разом з трьома жінками, двома доньками, двома хлопцями, колишньою тещею, із собакою та котом стали під бомбами вибиратися з Харкова.
– Я вивіз усю свою сім’ю, – з гіркою посмішкою каже Володимир. – Нас дев’ятеро, від 5 до 86 років. На жаль, мій стан здоров’я не дозволяє мені взяти до рук зброю. Проте на Волині став на облік у військкоматі.
Серце йому крає те, що у Харкові залишив під опікою зятя свою маму, яка за станом здоров’я не змогла виїхати.
– До війни ми мріяли проїхати всю Україну зі Сходу до Заходу. Уже навіть гроші почали відкладати на поїздку в Умань. Ось так неочікувано мрія здійснилася, – пробує жартувати Лариса Луцик.
«Завдяки» путіну відкрили для себе Україну
Дніпро, Кропивницький, Вінниця, Тернопіль, Луцьк. Таким маршрутом проїхала родина з Харкова. Їхали довго, бо ламалися машини, та й дітям потрібен був відпочинок. Вони можуть багато розповідати про людей, які допомагали їм на цьому шляху. Кажуть: «Ми туди повернемось після війни». Потрапили і на гачок до шахраїв. Їм запропонували дім у Червонограді. Вони навіть передоплату частково внесли. Приїхали – хата зачинена, а під нею стоїть родина із Сумщини. Сказали, що також її орендували і заплатили всю суму. Але світ, як кажуть, не без добрих людей.
– Нас дорогою супроводжувала волонтерка з Луцька Мар’яна. Вона янгол. Спочатку запропонувала їхати у Малу Глушу. Коли ми побачили, що то під самим білоруським кордоном, дещо злякалися, але були готові. А вже як приїхали до Луцька, то знайшовся цей варіант хати у Коршеві.
І хоч воду носять з криниці, а будинок опалюють дровами, які Володимир сам рубає, харків’яни не нарікають. Намагаються жартувати і пристосуватися до нових умов. Кажуть, що навіть город посадять. А ще дякують усім людям, які так гостинно прийняли їх у селі.
– Під’їжджає машина, з якої починають вивантажувати продукти, печені пиріжки. Кажу: «Не треба». А вони не слухають – ставлять усе в дворі і далі їдуть. «Завдяки» путіну ми відкрили для себе Україну і наших людей, – каже Володимир.
Для коршівців найвища нагорода – чути, що харків’яни почуваються у їхньому селі, як вдома.
Володимир Луцик зізнався, що в Ізраїлі у Хайфі живуть ще дві його дочки. Ними Луцики дуже пишаються: з першого дня війни дівчата стали збирати гроші і купувати медикаменти для військових та цивільних.
Та як би не було добре родині на Волині, вони хочуть одного – перемоги. Щоб можна було повернутися, відбудувати Харків і запросити до нього гостей.
Наталка СЛЮСАР
Володимир ЛУЦИК з колишніми дружинами та внуком Андрієм
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!