Перед святами Мирослава затіяла генеральне прибирання. Зняла з образів рушники попрати. Підсунула стільчик далі, і погляд ковзнув по сімейному портрету. Вона така щаслива, ледве стримує посмішку, а в Петра лише смуток на обличчі. Подумала-подумала та й запустила у нього віником.
Іра розчаровано вийшла з ванни – тест показував лише одну поділку. «Значить, це просто затримка», – подумала жінка і заплакала. Два роки вони із Сергієм мріють про дитинку – нічого не виходить.
Свєтка з дитинства знала, що вийде заміж за Вітьку Поліщука. Так хотіли батьки, бо самі були друзями ще зі школи. Вітька був старшим на два роки. Свєтка спершу це сприймала як жарт, але що старшою ставала, то все більше розуміла: дорослі говорять про їхнє одруження всерйоз.
Антон поспіхом збирався на роботу. Крадькома наносив жінчин тональний крем на розсічену брову. «Знову хлопці підколюватимуть, що зарядила макогоном, – близько хвилини вдивлявся у дзеркало.
Вони зустрілися випадково на життєвих перехрестях. Та мить стала долею. Їхнє кохання тісно переплелося з боротьбою за Україну. Вони разом терпіли труднощі підпільного життя, разом прийняли смерть. Ідеться про провідника ОУН Карпатського краю Ярослава Мельника та його кохану дружину Антоніну Король.
Хлопець школу ледве закінчив. Через його вредну поведінку на уроках, хоч і недурний, а мав низькі бали майже з усіх предметів. Бо як учителям допече зі своїми витівками – один за одним «лебеді» з’являються в журналі. Зі своїм атестатом міг тепер поткнутися хіба в бурсу.
Лариса вже після закінчення школи подружилася з однокласницею Зоєю, коли разом пізньої ночі поверталися самі з клубу. Хоч і зблизились обидві, проте не відкривали одна одній своїх душевних таємниць. Лариса мліла за Віталиком, а він упадав за Зоєю. Отакий собі любовний трикутник.
Із чоловіком мала біду, а з італійцем – щастя Нарешті Галя приїхала в рідне село. За два роки, що тут не була, воно й не дуже змінилось. Облуплені хати, перекособочені паркани і люди, чорні від роботи. Віталася, їй одказували, але не могли зрозуміти, що то за шикарна білявка йде вулицею.
Валя дуже хотіла на випускному виглядати не гірше, ніж її однокласниці: мати гарну зачіску, туфлі і, звісно, сукню. Тато пообіцяв, що подбає про це. Але… Вчора його поклали в лікарню – серце схопило. Мама б, певно, неодмінно щось придумала, допомогла. Та її нема. Давно нема.
Олег і Катя вперше зустрілись у церкві. Хлопець відразу побачив нову гарну дівчину і не зводив з неї очей усю службу. Вона це помітила і ніяково відводила погляд. А коли підійшов, щоб познайомитися, сказала: – Бог тебе любить.
Дід Петро підставив спину під літнє сонечко. Вигрівався. А поглядом вишукував хоч одного перехожого на вулиці. Не на порожню балачку сподівався, хотів попросити помочі: по таблетки в аптеку до райцентру з’їздити. Обернувся. Закректав. Глянув на свою хатиську. Так називали його дім люди.
Небо зранку насупилося, з темних хмар хлинуло рясним літнім дощем. У такт грозовій мелодії забили й церковні дзвони – кликали людей до храму. Здавалося, вони не співали, як завжди, а чомусь теж плакали, як і небеса. Отець Сергій неквапом перевдягався, хоч у церкві вже було людно.
Марія Олександрівна прибралась як пава. На всі пальці золоті персні наділа, ще й на зап’ясток масивний браслет начепила: хай бачать свати, яка вона багачка. І сина змусила товстезний ланцюжок із хрестом на шию натягти. Лише чоловік упирався й не хотів чванитися.
– Чого киснеш який день? Вставай! Не ти перша – не ти остання! – подруга Оля стягувала з дивана заплакану Аллу, яка, скрутившись клубочком, непорушно лежала і дивилась у вікно. – Підемо день Ольги святкувати.
Нінка кілька років не навідувалася до рідної домівки. Жила і працювала в Італії. Тож коли ввечері перед похиленим парканом зупинилося таксі, а з нього виліз лисуватий смуглий дідок, який галантно подав руку дамі у капелюшку, сусідка не одразу допетрала, що то за гості нагрянули.
Замолоду Гриць гарним парубком був! Чорний густий чуб і великі небесно-голубі очі не одній дівці ночами снились. А головне – дуже добрий.
Марійка останні два роки мріяла вирватися з батьківської хати. Вона була найстаршою із семи сестер. Господарка, догляд за меншими дітьми – майже все було на ній, поки батьки їздили по заробітках. А ще ж у школу мусила ходити.
Алла, знеможена, заплакана, тихо відчинила двері. Ховаючи погляд, непомітно шугнула повз кухню, де вечеряв чоловік, і впала на ліжко. Втупившись у стіну, лежала непорушно, по її обличчю стікали струмочками сльози. – Аллусь, що сталося?
