*** 

– Квартира двокімнатна, заповіт склала на Віталіка… Нащо вам якась зйомна, щоб гроші чужим людям давати? Що, місця бракує? – переконувала молодих. 

У них зайвих грошей, звичайно, не було. Тому, згнітивши серце, погодилися зі старенькою. Як же Оксана потім каялася, що не настояла на своєму! 

У старої людини були свої звички та заскоки. Молода жінка спочатку мовчки прибирала за нею весь бруд, слухала безкінечні повчання. Заспокоювала себе, що в цілому все непогано. Хоча побутові «війни» велися мало не щодня.

Від початку холодильник був спільний – звичайний такий, з невеликою морозилкою зверху, а внизу – холодильна камера. Молоді закуповувалися у супермаркеті тижнів на два. Місця в холодильнику обмаль, а баба відмовлялася викидати прострочені консерви й іншу гидоту. 

Ситуацію вирішили – купили свій холодильник і поставили у кімнаті. 

Оксану дістала проблема з тарганами, яких бабуся розводила з божевільною швидкістю, лишаючи всюди крихти і немитий посуд. Коли онук із дружиною вирішили потруїти, отримали безкомпромісну відмову. Реально молодій жінці стало страшно, коли здоровенний прусак виповз із їхнього холодильника, який стояв у кришталево чистій кімнаті.

І так доводилося воювати за будь-яку дрібницю. Маразм бабусі міцнішав з кожним тижнем. А коли через півроку молода пара дізналася, що чекає на дитину, і сказала про це бабі, почалося справжнє пекло. Іноді доходило до абсурду. Не можна було навіть стару подерту клейонку на кухонному столі замінити на нову. Останньою ж краплею стало те, що баба звинуватила онукову дружину в… чаклунстві. 

Оксана тихо плакала ночами. Нервозність відбивалася на вагітності – лікарі поклали молоду жінку в лікарню на збереження, бо була загроза викидня. 

Віталік крепко задумався. Хоч як він любив свою бабу Варку, але заради спокою у власній сім’ї та народження здорового малюка твердо вирішив, що після повернення Оксанки з лікарні винаймуть житло і переїдуть. 

І поки жінка лежала у стаціонарі, підшукав помешкання. Квартира була в новому будинку, без меблів.  

Коли сказав про це бабі Варці, вона зчинила ґвалт:

– Та нащо ж ви з’їжджаєте? Та хіба я вже така погана? В теплі, добрі живете на всьому готовому!!! Я ж тебе не кинула, а ти відмовляєшся від старої! 

Віталіку баби було шкода. Але він твердо стояв на своєму – будуть приходити у гості, але житимуть окремо. 

– Коли так, то зусім до мене не приходьте. Відмовляюся від тебе, і за квартиру забудь. Порву завєщаніє і перепишу хату на того, хто зо мною житиме…

*** 

В Оксани та Віталія народився син. Вони запрошували бабу Варку в гості побачити правнука. Та лише губи піджала і косо подивилася. 

– Не прийду, сказала. І до мене не ходіть. 

Оксана тільки плечима знизала: не хочете, то й не треба. Віталіку було боляче. Любив він бабусю, хоч і потакати їй у старечих бзіках не збирався. 

Про життя старої онук із дружиною дізнавалися від сусідки Вєри з другого поверху. Та їм повідомила, коли баба з тиском у лікарню потрапила. Віталік ходив до лікаря, давав гроші на медикаменти. Через Вєру інколи бабі Варці й продукти передавали. Та думала, що то сусідка така добра і жаліє її.  

А одного разу сама Вєрка прийшла до Оксани і Віталіка. 

– Рятувати треба бабу, вона зовсім здуріла. І схоже, вляпалась у серйозну халепу. 

Від того, що розповіла сусідка, у молодих ноги похололи. 

Одного вечора після Трійці Вєрка вийшла на балкон і почула, як баба Варка матюкається. Вона розмовляла з якимось незнайомим чоловіком.

– От, бабуля, вам тут фрукти і тортік з праздніков! – пробасив незнайомець. 

– Я нічого не віддаю і не продаю, дайте мені спокій! – істерично кричала баба Варка. – Я з іншими людьми домовлялася. Вони мені нормальні гроші давали. А ви що за копійки суєте?

Вєрка подивилася вниз. Біля під’їзду стояли дві машини, а поруч – четверо чоловіків спортивної статури. 

Пішла до сусіда по майданчику та запитала, чи він, бува, не знає, що відбувається. Толік жестом показав: усе, бабці кришка.   

– Її в дурку збираються відправити, – прошепотів. 

– Може, міліцію викликати? – запропонувала Вєрка. 

– А воно нам треба? – знизав плечима сусід. – Вона сама винна, нічого було підписувати сумнівні папери! Їй наобіцяли золоту старість, а вона повірила, що житиме у приватному стардомі, як у раю. 

Поки сусіди розмовляли, незнайомець з бабкою вийшли з квартири на сходи. 

– З вами як договорілісь? Ви с’єдітє посля празніков. Тут уже другії люди жити мають. Даємо вам два дня. Бєрітє дєньгі, шо даємо. А то можем і так виставить. Базар окончєн, – відрубав чоловік.  

Молодики сіли у машини і поїхали. 

А баба Варка стояла біля дверей квартири. З вицвілих старечих очей котилися сльози, а зморщені губи затремтіли. 

***

Наступного ранку Віталік уже був у баби. Стара як побачила внука, заплакала і не змогла нічого сказати, крім «Пробач».    

Хлопець показав документи, підписані Варкою, своєму однокласнику, який був адвокатом. З’ясувалося, що нічого страшного не сталося і справу можна залагодити. Баба підписала договір довічного утримання. Заповіт, як і грозилася, – порвала. Погодилася, щоб у її квартирі жили зовсім незнайомі люди. Натомість вони мали давати гроші за її утримання у приватному будинку для престарілих. Після смерті Варки квартира залишалася їм.   

Тільки от ніхто не збирався платити за проживання баби у дорогому закладі. Шахраї хотіли здати стару в божевільню, а квартиру отримати практично за безцінь. Вони навіть не знали, що у неї є внук.  

Договір анулювали. А через день Варка прийшла до Віталіка й Оксани в гості. З гостинцями. Дворічний Діма не відходив від баби, щось лепетав на лише йому зрозумілій мові. А старенька тихенько змахнула долонею непрохану сльозу.