Вона пробиралася у вагон, як злочинець. Озиралася навкруги, щоб ніхто її, бува, не помітив. Нервово шарпала за руку свою Марічку, гримала на неї. Бо не до душі було те, що побачила. На виході з вокзалу коханець Антон, з яким мала їхати на море, якось дивно прощався зі своєю дружиною. Вона істерично хапала його за руки, виціловуючи, вішалася на шию, а той гидливо кривився. Невже щось запідозрила?
Через кілька хвилин поїзд рушить, а Антона нема. Від переживання кусаючи губи, Таня визирала то з одного вікна, то з іншого. Вокзальну суєту розрізав пронизливий свисток, і поїзд зі скрипом рушив з місця.
– Заходь у купе, це наше, – почула за спиною голос Антона.
– Нарешті, – усміхаючись, видихнула Таня. Але коханець лише сердито блимнув.
– Давайте знайомитися, цілу добу будемо їхати разом! – Таня сяяла від щастя. – А як цього гарненького хлопчика звати? – розкуйовдила малому чуба.
– Владик, – пробурмотів малий, зиркнувши з-під лоба. «Ну це ж треба так вдатися в батька!» – про себе помітила здивовано.
Але вже скоро напружену обстановку розрядив смачний обід і дитячі ігри. Поки Марічка з Владиком малювали на верхній полиці, Антон з Танею згорали від бажання. Він непомітно, позираючи нагору, ліз до коханки під спідницю, вона перелякано старалася відвести його руки, а на вухо звабливо шепотіла: «Як я тебе люблю…» Романтичну ідилію перервав раптовий дзвінок.
– Мама, – Таня невдоволено насупилася і вискочила у коридор. – Алло!
– Де ти? – питала мама, ніби не знала.
– Для чого ця комедія? – роздратовано фиркнула. – Ми з Антоном і дітьми їдемо в Крим.
– Ех ти… Дитино, не можна так, ти ж його із сім’ї забираєш… – повчально зітхнула мама.
– Яка сім’я?! Про що ти говориш? – вибухнула Таня. – Дитина з нами. А жінку він ненавидить. Він мене любить, мене! І скоро жениться.
– Не буде з того добра, – наостанок сказала мама.
Роздратована Таня повернулася в купе. Але така ніжна усмішка коханого розвіяла усі неприємності.
***
На морі поселилися поряд. Антон завбачливо забронював номери. Можна було вночі не виходити з кімнати, а пробратися через балкон. Поки діти бавилися у пісочниці, Таня з Антоном обіймалися на терасі. Вітер розвіював її довге біляве волосся, тріпотів тоненькою сукнею, що оголяла гарні ноги. Праворуч у блакитне небо врізалася висока скеля, внизу билося хвилями об берег море…
– Яка краса! – захоплено вигукнула Таня.
– І ми з тобою разом… – обійнявши, шепотів на вушко Антон. – Діти, пограйтеся ще! А потім підемо на обід! – крикнув і потягнув Таню на ліжко…
Увесь тиждень жили, як у раю. Сніданок, море, обід, море, вечеря, прогулянки… А вночі – палке кохання. Коли діти засинали, Таня й Антон втікали з номерів. Знайшли потаємну місцину під скелею, далеко від чийогось ока, і там насолоджувалися своїм краденим коханням.
Залишалося кілька днів до від’їзду, як за сусіднім столиком з’явилася нова відпочивальниця – ефектна брюнетка. Хоч була трохи старшою за Таню, та Антона зачарувала одразу. Він аж компот розлив, побачивши цю засмаглу красуню. Як подивилася темними очиськами, то ніби жаром обдала.
– Що, слинкою вдавився? – ревниво запитала Таня.
Він змовчав. Але цілий вечір шукав очима незнайомку у натовпі біля пансіонату і відмовив Тані у прогулянці. Тієї ночі він вже не був таким пристрасним…
А наступного дня захворів. Мусила Таня сама з дітьми їхати на заплановану екскурсію у Ялту. Сердилася, та нічого не вдієш – Марічка і Владик з нетерпінням чекали дельфінарію. А увечері, коли втомлені повернулися у пансіонат, Антона… не застали. І мобільний його був поза зоною.
– Цей чоловік сьогодні виїхав, – пояснила адміністратор.
– Куди?! – неабияк здивувалася Таня.
– А це вже, дорогенька, не мені знати, – єхидно відповіла працівниця, зверхньо змірявши Таню осудливим поглядом. Їй геть не подобалася ця парочка коханців, які не соромилися ні своїх дітей, ні інших відпочиваючих.
Діти наввипередки бігали у дворі, а Таня, вбита несподіваною новиною, безсило сиділа на дивані у вестибюлі і гарячково думала. Що робити?! Знову і знову набирала Антона, та його слід простиг. Ну що ж, треба питати поради в мами – вона завжди вирішить будь-яку ситуацію.
– Мам, мене Антон тут на морі покинув… – схлипувала. – Зі своїм малим… Я не знаю, що робити…
Мить мама мовчала, видно, переварюючи новину.
– Сама винна. Я тебе попереджала. Що ж, дзвони до його жінки. А краще бери торби, дітей і збирайся додому.
– Квитки на завтра, – спроквола промовила Таня.
– Тим більше.
У Тані вирувало сум’яття. Що робити з малим Владиком? А раптом Антон вернеться? Нервово крутила в руках телефон, і хоч як було ніяково та соромно, таки подзвонила його дружині.
– Ще одна дурепа клюнула, – після хвилинної паузи сказала жінка. – Бери дітей і їдь додому! – скомандувала.
– Ти… ви… така спокійна…
– То не перший раз! Він кожного літа такі вибрики робить. Забере мої вчительські відпускні і возить коханок на море, ще й сином прикривається. Не ти перша, не ти остання.
– І ви його терпите? – здивувалася Таня.
– Люблю того козла. Нагуляється і вернеться…
Юлія ШЕВЧУК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!
олег
але дуже примiтивна iсторiя....вигадана та висмоктана з пальця