Одне з останніх інтерв’ю кардинал дав нашій газеті
В останній день травня перестало битися серце великої людини – Блаженнішого Любомира Гузара. Він був очільником Української греко-католицької церкви, проте його справедливо називали моральним авторитетом цілої України. Бо до останнього подиху йшов з добром до кожного, хто потребував його мудрого слова й підтримки. Одне з останніх інтерв’ю Блаженніший дав для газети «Вісник+К». Хочеться ще раз поділитися своїми спогадами і розповісти, яким Любомир Гузар увійшов у моє серце.
Надворі стояла золота осінь. Ласкаві ранкові промені торували мою стежку до резиденції Блаженнішого у Княжичах, ніби підкреслюючи: «Ти йдеш до світлої людини». Від хвилювання у голові зринали різні думки: як правильно привітатися, з чого розпочати розмову… І коли тиснула на дзвінок на дверях, почувалася, як школярка перед першим екзаменом.
Усю цю напругу вмить зняла посмішка кардинала. Блаженніший заходив у зал, тримаючи під руку черницю (адже давно почав втрачати зір і фактично нічого не бачив). Його хода була невпевнена, хитка. Але, зачувши мої кроки, відразу повернув у мій бік усміхнене обличчя. Пізніше щоразу себе ловила на думці, що у кожній деталі, кожному русі, слові, навіть тоні розмови Любомир Гузар намагався підкреслити свою увагу та повагу до співбесідника.
Наша розмова лилася невимушено й легко. Здавалося, наче прийшла на бесіду до люблячого й розуміючого батька. Так правдиво і мудро Блаженніший ділився і своїми спогадами про минуле, і спостереженнями над сьогоденням. Не уникав гострих запитань – давав на них відповідь переконливо, твердо. Його цитати досі звучать в голові. Що потрібно для кращого життя українцям? Відректися раз і назавжди радянської ментальності. Якщо хочемо бути стовідсотково християнами, то мусимо повернутися до одної церкви… Церква створена для духовних цілей, а не для того, щоб мати багатства чи політичні впливи, бо тоді то є міністерство… Він так думав, він так жив.
Й справді, Блаженніший Любомир Гузар не загравав ні з церковними, ні з політичними діячами. Кожен його крок був напоєний великою любов’ю до Бога, України та людей. Він зумів греко-католицьку церкву не просто підняти з колін, а піднести на високий щабель на рівні з православною і католицькою. Не тримався за владу, а добровільно попросив відставку, аби дати дорогу молодим. При цьому до останнього подиху тримав руку на пульсі не лише релігійного, а й світського життя в Україні.
Хвороба забрала у владики можливість бачити, однак, втративши фізичний зір, він ширше відкрив зіниці духовні й дарував неймовірну моральну опіку кожному з нас. Він був великим і простим водночас. Не вимагав до себе надмірної уваги, не хизувався ні дорогими авто, ні розкішними годинниками. Але коли заходив чи то у храм, чи у Верховну Раду – всі відразу вставали. Він за життя здобув три ордени Ярослава Мудрого і народний титул «совість нації». Від його слова здригалися серця навіть тих, хто його не бачив, а лише чув. Навіть Папа Римський Франциск назвав Гузара одним з найшанованіших моральних авторитетів України.
Ми балакали не одну годину. Блаженніший потурбувався, аби мені приготували гарячого чаю та пригостили смачними тістечками. А коли прощалися, подарував свою книгу й розпорядився, аби черниці спорядили пакетик солодощів для вісниківців. Це були його улюблені львівські цукерки… Ділився найкращим, що мав.
***
Сумна звістка про завершення земного шляху Блаженнішого не залишила байдужими мільйонів українців. Тіло владики для прощання привезли до Львова. Вервечка вірян була нескінченною! Їхали немічні на інвалідних візках, мами везли в колясочках немовлят, аби показати нащадкам Велику Людину! Багато хто мав зі собою фото кардинала й прикладав до гроба, як святість.
Поховали Блаженнішого у Києві, у крипті Патріаршого собору Воскресіння Христового. Попрощатися з ним приїхало духовенство зі всього світу. Літургію провів предстоятель УГКЦ – верховний архієпископ Києво-Галицький, митрополит Київський Святослав (Шевчук). Він порівняв кардинала з шевченковим перебендею і назвав Кобзарем нової незалежної України, котрий залишає нову підвалину християнської цивілізації, на якій слід будувати вільну Україну.
Згасла Ваша земна зоря… Вічна Вам пам’ять. Можемо попросити Господа лише про одне – щоб посилав нашій землі більше таких людей, як Ви.
Наталія КРАВЧУК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!