Думала – на кілька днів, а догледіла до смерті
На цього старого чоловіка, який спав на лавці поблизу Луцького залізничного вокзалу, ніхто не звертав уваги. Лише Марія, продавчиня магазинчика поблизу, розговорилася з ним, коли прийшов купити води. Жінка була вражена: у 90-літнього чоловіка є троє дітей, а він мусить поневірятися. Пожаліла і забрала у свою хату в село поблизу Луцька.
З Одеси потрапив на Волинь
Його звали Степан. Він мав житло в Одеській області й двох дочок та сина. Про все це Марія дізналася з дідового паспорта. Його та банківську картку чоловік замотав у якесь шмаття та зберігав у внутрішній кишені куртки, боявся, щоб ніхто не вкрав. Загалом він і сам про себе брався розказувати, але плутався, губився, видно, мав проблеми з пам’яттю. А ще – зі здоров’ям. Від нетримання сечі запах тягнувся за ним на кілька метрів. Брудний, немитий, повна голова вошей. Такого діда привела Марія додому. Батьки були в шоці. Не лише від них, а від сусідів, знайомих чула запитання: «Чи ти дурна? Нащо він тобі здався?»
– У мене десять собак та сім котів. Я не можу покинути на вулиці нещасних тваринок, то як людину кину? – запитувала у відповідь.
Батькам пояснила, що помиє, нагодує та відправить дідуся в будинок престарілих. Пустила його у ванну. Розімлілий від теплої води та їжі, вперше за багато місяців дідусь заснув на чистій постелі в ліжку. А Марія взялася обдзвонювати всі державні установи, щоб дізнатися, куди можна поселити безпритульного. Однак, виявилося, це не так просто зробити. Оскільки в паспорті значилося, що він жив в іншій області, на Волині його брати в жоден соціальний заклад не хотіли. А дізнавшись, що має трьох дітей – і поготів. «Хай вони доглядають!» – чула відповідь. Пробувала прилаштувати у приватний терцентр, але там заспівали платити десять тисяч гривень у місяць. Де такі гроші дідові взяти? Пошуки тривали тиждень. За цей час Степан Андрійович прижився у незнайомій сім’ї. У хаті було чотири кімнати, то йому виділили одну. Купили памперси – і неприємний запах більше не шкодив. Переодягнули в чистий одяг, вивели воші. Став дідусь, як нова копійка. Побачивши, що чужі люди так до нього добре ставляться, віддав їм свою банківську картку:
– Купляйте все, що треба. Мені ці гроші вже не потрібні.
Марія була здивована, бо там назбиралася кругленька сума. Дід не був пияком. Тратив гроші лише на хліб та воду. Економив. Чому ж така тяжка його старість?
Не міг зжитися із дружиною, яка пила?
Марія та її батьки постійно розпитували діда Степана про колишнє життя. Він багато розповідав, але перевірити, чи все це правда, ніяк не могли.
– Я трудився у Червонограді на шахті. Чорно робив, тому й пенсію файну заробив. Квартиру мені дали, там жив з жінкою. Маю двох дочок та сина. Я був віруючий, не пив, не курив. За Божими заповідями жив, а жінка моя пила. Сварилися постійно, не міг я з нею. То пішов з хати. Поки мав силу, знімав собі житло, а прийшла старість – нема до кого приткнутися, – журився дід.
– А як же ваші діти? – і не отримавши толком відповіді, Марія взялася сама їх шукати.
Приписка була у паспорті, тож подзвонила у цю сільську раду на Одещині. Виявляється, коли жив з дружиною в Червонограді, вона якось його виписала. Тоді батька приписала дочка Світлана у свою однокімнатну квартиру в Одеській області. Але тулитися там не було де, тому мусив знімати житло. Марії вдалося зв’язатися з нею. Одеситка була здивована, що батько опинився на Волині в чужих людей. Проте сказала, що забрати його до себе не має куди.
– Я сама дуже хвора, мені за 60 років. Ледь зводжу кінці з кінцями, – жалілася.
Про батька коротко пояснила, що він з ними не жив і нічим не помагав. «То й і я зараз нічим помогти не можу», – сказала, як відрізала. А щодо сина були відомості, що він спився так само, як і мати. Де і як живе – ніхто не знає. Ще одна донька – психічно хвора, десь виїхала. Ніби оселилася в Ковелі. Ось так завершилося розслідування Марії. Коли переповіла про все дідові, той заплакав. Сказав, що хоче через багато літ поговорити з дочкою.
– Так вони почали спілкуватися. Він навіть гроші їй на ліки пересилав. Але коли почалася війна, Одещину бомбили, і дочка виїхала за кордон. Зараз там живе. Так і лишився дід під нашим наглядом, – продовжує розповідь Марія.
Найкращий шматочок віддавав котам і собакам
Слухаю цю жінку і вражаюся її милосердю, терпінню. Такий вчинок може зробити лише особлива людина, яка має велике серце та міцний характер, що не зважатиме на людські плітки.
– Я просто відчула його доброту, – посміхається на мої слова Марія. – І ми всі полюбили його, як рідного. Дід Степан був дуже добрий. Любив котів і собак, як я. Коти з ним спали, собаки постійно біля ніг крутилися. Вночі, як ми заснемо, дід тихенько йде до холодильника і кидає їм найкращі шматочки. Йому все здавалося, що тварини голодні. Виходило смішно: ми дбали про діда, а він – про наших котів і собак.
Здавалося б, нарешті, у 90 літ посміхнулася Степанові доля. Завершилися митарства по вокзалах. Став жити у теплі та добрі. Хоч у чужих людей, але вони стали для нього ріднішими за рідних. Доглядали, турбувалися. Коли став жалітися, що погано бачить, завезли на операцію та поміняли кришталик. Слуховий апарат поставили, бо недочував. Любив сидіти на лавочці біля хати, грітися на сонечку, говорити з котами-собаками.
– Ми взялися робити ремонт у літній кухні, там мав жити наш дід. Він і гроші давав, щоб все потрібне купити, – розповідає далі Марія. – Ось-ось мав переселятися. Але захворів. Коронавірус його зломив. Помер дідусь у 93 роки. Похоронили на нашому сільському кладовищі. Дочці сказали, що батько помер, але ж вона за кордоном, то не змогла приїхати. Ми ходимо на могилу, бо полюбили діда Степана, як рідного.
Ось таке буває. Ця історія про милосердя та любов. Про людяний вчинок простої сільської жінки, яка допомогла старенькому дідусеві прожити його останні роки не на лавці, як бомж, а в теплій хаті, з мискою супу, в чистій одежі з добрими людьми. Можливо, хтось осудить того Степана, мовляв, не глядів дітей – і вони його забули, але чи так було, чи не так – ніхто не знає. А в Марії та її батьків лише добрі спогади про свого діда з вокзалу.
Руслана СУЛІК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!