Опалювальний сезон, що минає, був сповнений криз і драматичних подій. Одна з причин відсутності вугілля на державних електростанціях у тому, що менеджмент Міністерства енергетики спрямував дешеве вугілля з державних шахт приватним споживачам. А державні ТЕС опинилися перед вибором: або купувати дорого у Ахметова, або спалювати державний газ. Справа дійшла до того, що «Нафтогаз» навіть обмежував подачу палива на Трипільську ТЕС, оскільки вона газ брала, але не платила. А в цей час приватні компанії отримували державне вугілля з неймовірною знижкою до 50% від ринкової ціни.
Про це у черговому своєму розслідуванні розповідає журналіст «Дзеркала тижня» Юрій Ніколов.
Ця схема продажу виявилася настільки болючою для офісу президента, що СБУ відкрила кримінальне провадження і на початку березня провела обшуки у низки представників Міненерго. Але публічною історія не стала.
Улітку 2022 року Запорізька АЕС ще працювала на енергомережу України. І багатьом здавалося, що навіть в умовах війни можна собі дозволити приватизацію прибутків і націоналізацію збитків. У «вугільній схемі» це відбулося в такий спосіб. Державні підприємства «Укрвугілля» і «Добропіллявугілля-видобуток» у період з серпня по жовтень спрямували приватним покупцям значні обсяги вугілля за дуже низькою ціною.
За даними джерела ZN.UA у фіскальній службі, спочатку були відвантаження за ціною від 1900 грн за тонну (тут і далі ціни без ПДВ). Але наприкінці серпня керівник «Укрвугілля» Віталій Зюзько відчув зміну ринкової кон’юнктури та підняв ціну до 4330 гривень.
Однак це підняття насправді не зменшило маржі учасників схеми. Бо в цей час, напередодні опалювального сезону, ціни вугілля зростали. У Європі був панічний попит на паливо, Україна навіть зі своїх малих резервів відправила у Польщу 100 тисяч тонн для підтримки союзників.
Відтак, ринкова ціна вугілля в Україні була значно вищою від державних 4330 гривень. У цей період цементні заводи, для яких вугілля є основою виробничого процесу, купували його в тому числі й у «Д.Трейдінгу» Ріната Ахметова по 6000–9000 гривень за тонну.
На дрібнооптовому ринку ціни були ще страшнішими: 11500 гривень для військових Житомирської області у вересні, 14000 гривень – для котельних у школах Арциза на Одещині.
Спрощено схема виглядає так. «Івано-Франківськцемент» купував вугілля у свого дилера за середньозваженою ціною 7500–9000 гривень за тонну. Цей дилер скуповував вугілля у різних постачальників. У одних за ринковими цінами, наприклад, у «Євро-реконструкції» Анатолія Шкрібляка по 10660 гривень, у «ДТЕК Павлоградвугілля» Ріната Ахметова по 4500–12500 гривень, у «Укрдонінвест-трейдінгу» Віталія Кропачова по 7500 гривень. А от у державного «Добропіллявугілля-видобуток» — лише по 1900 гривень.
Ще очевидніший прибуток у ПрАТ «Дікергофф цемент Україна». У період з кінця серпня по кінець жовтня «Дікергофф» придбало газового вугілля марки «Г» на 90 мільйонів гривень. З них 48 мільйонів припало на поставки по 3700–4800 гривень за тонну від посередників, через яких проходило і вугілля з державних шахт не за ринковою ціною, а по 1800–4500 гривень за тонну. Одним з основних посередників, що купував у державних шахт дешеве вугілля для перепродажу «Дікергоффу», фірма «Коал імпекс». Її власник – Григорій Котляренко, батько відомого на вугільному ринку Вадима Котляренка. Решта поставок на «Дікергофф» йшли від інших компаній уже за ціною 5800–7100 гривень, у тому числі від «Д.Трейдінгу» Ахметова – по 5900–6200 гривень за тонну.
Кінцевим власником українського заводу «Дікергофф» є італійська компанія Buzzi Unicem. У березні НАЗК внесло її до переліку міжнародних спонсорів війни за продовження роботи в Росії. Через що акції італійської компанії навіть упали в ціні на 5%. Що ж, вони і в Україні непогано заробили, – орієнтовна «економія» на тонні вугілля завдяки частці дешевшого державного коливалася від 800 до 1100 гривень.
Відомо, що після завершення періоду розпродажів вугілля «наліво» директор ДП «Укрвугілля» Віталій Зюзько звільнився із займаної посади, й у січні його місце зайняв Олександр Хейло. А з посади керівника «Добропіллявугілля-видобутку» пішов Олег Водоп’янов. Його посаду у лютому зайняв Віталій Сидорченко.
За даними ZN.UA, СБУ відкрила кримінальне провадження. Бо мова ж не просто про продаж вугілля дешевше ринку, а й про те, що це вугілля не пішло державним теплоелектростанціям. На початку березня пройшли обшуки за адресами, пов’язаними з Максимом Немчиновим. До 2021 року він був заступником міністра енергетики, але Володимиру Зеленському доповіли, що Немчинов занадто тісно пов’язаний із вугільним крилом Ахметова, і його звільнили. Однак звільнили недалеко — він став радником міністра Галущенка і продовжив займатися вуглепромом. І тут варто ще раз нагадати, що, залишившись без державного вугілля, ТЕС не мали іншого виходу, окрім як купувати паливо у Ахметова вдвічі дорожче.
Однак після обшуків правоохоронці не пішли далі – ні підозр, ні арештів. Хоча ця історія могла б стати для Володимира Зеленського ще однією історією успіху, продемонструвавши Заходу реальну боротьбу з корупцією. Це значно полегшило б переговори за багатьма напрямами, у тому числі і щодо вступу до Євросоюзу.
За даними Ніколова, гробова мовчанка Банкової та контрольованих нею чекістів пов’язана саме з тим, що це якраз і є не історією боротьби з корупцією, а боротьбою різних груп впливу в оточенні міністра енергетики Германа Галущенка. Бенефіціаром обшуків, нібито, став радник міністра Ігор Миронюк, який хотів вибити точку опори з-під ніг конкурента Немчинова. У Миронюка, між іншим, із міністром не лише кабінети на одному поверсі, вони ще й мають спільний знаменник в обличчі державного зрадника Андрія Деркача.
Галущенко працював директором із правового забезпечення «Енергоатому» за часів Януковича, коли в.о. керівника держкомпанії був Микита Константінов. У свою чергу, Константінов був віцепрезидентом НАЕК у 2005–2006 роках, коли держкомпанію очолював Андрій Деркач, який закінчив школу КДБ-ФСБ ще в 90-х і всі ці роки працював на російську розвідку. Після Революції Гідності 2014 року, до речі, Константінов утік з України та пішов працювати у «Росенергоатом».
У свою чергу Ігор Миронюк був помічником депутата Андрія Деркача з 2002 по 2012 рік і при Януковичі став заступником голови Фонду держмайна. Син Миронюка Артур останніми роками працював у відділі координування проєктів технічної допомоги «Енергоатому», займався проєктами, пов’язаними з міжнародними донорами України. А брат Миронюка Дмитро очолював апарат Окружного адмінсуду Києва, ліквідованого за рішенням команди Володимира Зеленського.
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!