Нещодавно український журналіст та історик, головний редактор «Історичної правди» Вахтанг Кіпіані подав на історичному каналі фото невеличкого оголошення з української газети «Шлях перемоги», що виходила в Німеччині. Зміст його був незвичним і дуже зворушливим. Та не думав, що вже того ж дня ця історія отримає несподіване продовження. Адже йшлося про події майже вісімдесятирічної давності!
Оголошення це було надруковане ще у 1961 році:
«Пошукую Олексу (прізвище мені невідоме), із міста Запоріжжя, вул. Леніна, з яким я зустрічалася в місті Тата на Угорщині й маю від нього тепер уже 16-річну донечку. Я сама важко хворію і не хотіла б, щоб на випадок моєї смерти дочка залишилася самітна у світі. Хто знав би про Олексу з Запоріжжя, – високий, стрункий, темний блондин, сірі очі – або й він сам, зволить написати до ....» І далі адреса в США у невеличкому містечку Саламанка в штаті Нью-Йорк, що є територією офіційної резервації корінного американського народу – племені сенека. Написала цей крик душі Катерина Кайнару. Навіть хвора, вона думала про долю своєї дитини, яка не знала рідного батька, й сподівалася на диво, що якимось чином звісточка з далекого американського континенту через німецьку українську газету долетить до радянської України і добрі люди передадуть її коханому Олексі. З оголошення було зрозуміло, що закохані зустрілися в роки війни. Як вони потрапили в Угорщину, чому розлучилися – невідомо.
Прочитавши це оголошення з минулого у соцмережах, небайдужі читачі кинулися шукати бодай якісь сліди Катерини Кайнару. І фактично за пів дня уже відшукали її онучку Наталі, яка проживає в США! Пощастило, що онука вивчає історію свого роду і збирає родинне дерево. Про це свідчить те, що на її акаунті багато старих родинних фотографій та інформації про родину. А ось про історію кохання Катерини та Олекси в їхній родині ніхто не чув. Бабуся чомусь воліла про це мовчати. Напевне, то була її таємниця і біль. Катерина Сергієнко, уродженка села Устимівка з Полтавщини (нині це село в Кременчуцькому районі) була остарбайтером – вивезена німцями на роботи в Німеччину. Олекса, напевне, теж, хоча достеменно невідомо, хто він. У 25 років дівчина вийшла заміж за Дмитра Кайнару, родом з Румунії (шлюб зареєстрований 31 серпня 1946-го в Німеччині). До США вони переїхали вже з двома доньками. Дмитро Кайнару помер у 1969 році. Тобто коли жінка писала оголошення про розшук коханого, вона була ще заміжня. Але все одно хотіла знайти рідного батька своєї старшої доньки. Бо, напевне, дуже його любила. З того, як вона описує його в оголошенні, теж це відчувається. Катерина прожила ще довго і померла в місті Бафалло (США) 27 грудня 2001 року. Свого Олексу вона так і не знайшла...
Деякі читачки, яких вразила ця історія, побачили в невідомому чоловікові із Запоріжжя своїх дідусів, мовляв, за описом дуже схожий. Одна жіночка, яка живе в Угорщині, запропонувала спробувати пошукати його сліди в місті Тата (про нього йдеться в оголошенні Катерини). Хотілося б, щоб у цієї історії було продовження, щоб віднайшлися родичі Олекси. У сьогоднішньому світі немає нічого неможливого. В одній з груп про генеалогічні дослідження описали історію, коли чоловік вирішив протестувати свого літнього родича. І сайт показав збіг ДНК із невідомою жінкою, як найближчі родичі (1 ступінь). Виявилося, що той родич служив свого часу у Чехословаччині і від нього місцева жінка народила дитину.
Чоловік про це не знав. Може, в такий спосіб знайдеться хтось і з родини Олекси?
Ніна РОМАНЮК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!