87-річна британка Роуз Фуше подолала десятки тисяч кілометрів, аби приїхати на Харківщину та побачитися зі своїм сином Пітером…
Пітер — британський доброволець-парамедик, який, побачивши смерті дітей на початку повномасштабної війни, не зміг всидіти вдома та вирушив до України. Він став співзасновником організації “Проєкт Костянтин” яка підтримує цивільних та медиків під час війни.
За 2 роки в Україні Пітер пройшов крізь пекло — втрату близьких людей, евакуації з найгарячіших точок під Бахмутом… І ця зустріч з мамою в прифронтовій Харківщині стала для Пітера ковтком свіжого повітря для подальшої боротьби за Україну.
Детальніше у сюжеті ШоТам!
“Я приїхала побачити свого сина, просто показати свою любов. Я скучила, але він робить тут чудові речі. Він дбає про людей”, – ділиться Роуз Фуше.
Вони не бачилися вже 2 роки з моменту виїзду чоловіка на російсько-українську війну. Цієї зими Пітер записав західному світу це відчайдушне відео:
“Мені соромно, що я із Заходу. Що, в ім’я Бога, ви собі думаєте, що по краплі вичавлюєте та затримуєте боєприпаси для України?” – говорить парамедик Пітер Фуше.
На, здавалося, чужу війну, до незнайомої країни Пітера привела любов до доньки Ніколи.
“Я сказав: “Це через любов до тебе, моя дитино. Ти – моє дитя і я люблю тебе. І я хочу залишитися з тобою, але ти у безпеці, а діти, які там ні. І їм потрібен захист”, – каже парамедик.
Діставшись до України, Пітер допоміг завести польовий шпиталь у Броварах, пройшов підготовку. А далі були Харків, Бахмут, Сєвєродонецьк і перші врятовані життя на полі бою. Разом із українкою з Британії Тетяною Міллірд Пітер створив організацію “Проєкт Костянтин”. Її назвали у честь загиблого у боях в Херсоні друга.
У межах проєкту у вільний від завдань час Пітер і Тетяна допомагали іншим медикам. За підтримки міжнародних донорів забезпечували їх необхідним обладнанням. Не раз рятували життя одне одному, до дня, коли Тетяна загинула на завданні.
Це була важка втрата для Пітера, тепер він бореться в пам’ять про неї… Рятуючи інших, щодня ризикуючи своїм життям, бо поруч розриваються міни та летять ракети. А в складну хвилину намагається підбадьорити поранених свої британським почуттям гумору.
Душу самого ж Пітера, гріють думки про доньку Ніколу, яка чекає його вдома. А ще – повідомлення від поранених бійців, які час від часу надсилають йому світлини. Та цей особливий день Пітер запам’ятає на усе життя.
“Це моя мама, це мій приклад! Виглядаєш чудово!”, – каже Пітер.
“Мій Пітер! Мій хлопчик!”, – вигукує мама.
Заради Пітера прилетіла на Схід України з ПАР, подолавши десятки тисяч кілометрів. Деякий час гостювала у сина у цій скромній кімнатці, а потім повернулася додому.
А Пітер залишається з Україною та продовжує рятувати життя!
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!