Тепер через суд мусить доводити, що є мамою цих дітей
Анна Котеля з Рівного – справжня мама-героїня. Воан народила вісьмох дітей, й усі сини-дочки з’являлися на світ Божий шляхом кесарського розтину. За медичною статистикою це унікально. Більше того, в сім’ї є двійня, яку жінка виношувала, хворіючи на… рак! Анін вдалося побороти страшну недугу, але перед бюрократією в нашій країні вона безсила. Бо щоб отримати статус «матері-героїні», тепер змушена через суд доводити своє таке стражденне материнство!
З’явилася на світ… мертвою
Анна з усмішкою на вустах розповідає про своє життя. Хоча, слухаючи її, важко стримати сльози. Бо навіть кількох драматичних епізодів з її минулого вистачить на цілий плаксивий серіал. Цій дивовижно сильній жінці справді довелося дуже багато всього пережити.
– Знаєте, я сама народилася мертвою, – зізнається жінка. – Лікарі навіть перестали мене реанімувати. Сказали мамі: «Усе, вибачте, дитини нема». А вона наполягала, не здавалася, вірила. Просила їх рятувати мене ще. І сталося диво – я почала дихати.
Відтоді й розпочалася її боротьба за життя. І триває вона до сьогодні.
Маленькою Анна пережила чимало складних діагнозів, кілька операцій. Крім того, погано росла. Зміни в організмі були дуже серйозні, тож, подорослішавши, від лікарів почула, що, на жаль, ніколи не зможе завагітніти й народити. Від усвідомлення діагнозу «безпліддя» стало важко. Та все одно десь потайки в душі мріяла, що таки матиме дитину.
«Безплідна» відчула під серцем маля
Новий поштовх у житті Анні дало кохання. Зізнається, усі ті труднощі, що далі випадали на долю, вона змогла витримати лише завдяки Богу і надійній підтримці своєї половинки.
– Ми з чоловіком Василем познайомилися у церкві, обоє є римо-католиками, – розповідає далі жінка. – Бог передбачив, знаю, що це не випадковість, що разом попали у спільну поїздку від церкви. Звідти за три дні додому поверталися з твердою думкою, що не можемо один без одного.
Але Анна бачила, як Василь марить дітками, який він турботливий, добрий, терплячий до чужих малят. «Був би хорошим татусем», – міркувала про себе. І від згадки про власне безпліддя аж клубок підкочувався до горла. Не зізнатися коханому у цьому просто не могла.
Несміливо повторювала прогнози лікарів, а Василь впевнено дивився їй у вічі. Тоді сказав:
– Я люблю тебе такою, яка ти є. А все інше – у руках Божих.
Пара побралася. А через чотири з половиною місяці Анна відчула себе не так, як завжди. Тоді й дізналася, що під серцем носить дитятко.
Три роки підряд мала по «кесарському»
Перший кесарський розтин Анні Котелі провели у 2005 році. Так у Рівному народилася їхня з Василем перша донечка Єлизавета. Мама ще годувала грудьми немовля, як зрозуміла, що вагітна вдруге. Це було через півроку після пологів.
– Зізнаюся, я хотіла другу дитину народжувати самостійно. Навіть їздила в одну з польських клінік на консультацію. Однак там наполягали, що треба таки робити кесарське. Тому я повернулася додому і вдруге народжувала в Рівному.
На світ з’явився син Володимир. Через півроку Анна знову відчула, що стане мамою…
Що тоді робилося в гінекології! Жінку відмовляли від вагітності, попереджали, що за три роки перенести три кесарських це – надскладно, успішні пологи малоймовірні. Але вона наполягала. З 18-го тижня лягла на збереження, навіть у двір лікарні не виходила(!), аби не стався розрив матки і щоб не втратити маля. І невдовзі благополучно народила донечку Агнесу. Правда, зізнається, цього разу від наркозу було виходити справді важко, та й під час операції була велика втрата крові, породіллю буквально повертали з того світу.
Коли Анну привезли з операційної, хірург був небагатослівний: «Народжувати вже досить. Якщо готові ще раз ризикнути, то хай це буде не раніше, ніж років через п’ять».
Маючи онкологію, не погодилася на аборт
Але минуло вісім місяців, й Анна знову завагітніла. Цього разу УЗД показало, що під серцем носить двійню.
– Мене в Україні навіть на облік ставити не хотіли. Мова була одна – аборт. А тут ще рак шкіри виявили, – щиро ділиться жінка. – Коли я сказала, що вагітності не перерву й буду народжувати будь-що, мені кричали: «Це неможливо!» Тому ми з чоловіком мусили шукати порятунок по світу.
Страшно уявити, що в той момент переживала бідолашна. Надія зустріти новий день танула, як легка хмаринка у небі. Лікуватися від ненажерливої хвороби, що атакувала тіло, вагітна не могла. Бо тоді під загрозу поставила б ще двох ненароджених янголяток. А так хотілося жити…
Анну консультували поляки, американці, німці. Але ніхто братися за унікальну породіллю не хотів. «Ви – порохова бочка, вам взагалі рухатися не можна, не те що по Європі їздити!» – тільки й чула. І знову поверталася додому ні з чим.
Та раптом прозвучав обнадійливий дзвінок з Любліна: професор, до якого на консультації поважні пані записуються на місяць наперед і який має високі розцінки за свої послуги, готовий взяти Анну під свою опіку. Щодо оплати лікування, то лікар запевнив: знайдуть спонсорів.
– Він єдиний мені сказав: «Я зроблю все, щоб зберегти всі три життя». І ми з чоловіком йому повірили та поїхали в Польщу, – згадує ті важкі для себе часи Анна.
Злоякісну хворобу шкіри поборола у Польщі
Поки вона старанно виконувала усі рекомендації, Василь наймитував у Польщі, а старших діток вдома гляділи мама, бабуся і свекруха, сталася ще одна непередбачувана обставина. Перед тим, як українку мали оперувати, у професора стався інсульт. Він сам потрапив у реанімацію… А ще жіночка, яка лежала поряд і яку готували до третього кесарського, померла на операційному столі. Було дуже страшно.
Анну оперували без пильного ока світила медицини. Та все пройшло успішно – польським лікарям вдалося врятувати усіх трьох: онкохвору породіллю та її донечок Вікторію та Феліксу. Тамтешні хірурги зробили просто неможливе.
Це було перед новим 2010 роком. На Різдвяні свята Анну з дітками виписали додому. Та взяли з мами обіцянку, що за кілька тижнів вона повернеться у Люблін – тепер потрібно було перемагати рак. І жінка, вимучена пологами та невеселими думками, знову сподівалася лише на диво. І воно сталося – операція з видалення пухлини пройшла успішно. Чергові обстеження підтвердили: смертельна хвороба відступила.
Діти підростали, а у мами почалися інші проблеми зі здоров’ям. До одних діагнозів додалися інші. Тепер вже мала серйозні гормональні розлади й була переконана, що за таких обставин вже й справді більше не завагітніє. Та ні – через 2,5 року після «польських» пологів у неї в Рівному знову завдяки кесарському розтину народився син Франциск. А за ним, ще двічі перенісши операції, Анна народила одне за одним сина Альберта та донечку Ізабель!
Не дають звання «Мати-героїня»
Анна Котеля перенесла сім успішних кесарських операцій за дванадцять років! Для України це феномен. Ще й з такими серйозними супутніми проблемами породіллі. Здається, жінка народжує не завдяки комусь і чомусь, а всупереч усім реаліям.
Вона вміє цінувати кожну мить і цьому вчить своїх синів та дочок. А ще старається з чоловіком, щоб діти були всебічно розвинуті. Усі, крім найменших, відвідують спортивні секції та музичну школу. Коли збираються гуртом, то в квартирі звучить цілий оркестр – скрипки, ударні, флейта, віолончель, блок-флейти, кларнет та електронне піаніно. Разом з цим у домі Котелів ще знаходиться місце для собаки, кішки, шиншили та рибок!
Та мають батьки й один великий клопіт: у Франциска, якому зараз шість рочків, діагностували серйозний дефект мовлення (сенсомоторну алалію) та ставлять підозру на аутизм. Хлопчику потрібні дороговартісне обстеження і реабілітація. Анна вже возила сина на один курс у Львів – і побачила помітний результат. Щоб зібрати необхідні кошти, бо це недешево, найстарша донька Котелів влаштувала виставку-продаж власноруч виготовлених прикрас для волосся, грошима допомогли рідні. Перед тим, як поїхати із сином до Львова вдруге, Анна вирішила подати документи на отримання почесного звання «Мати-героїня». Адже державою передбачена разова матеріальна винагорода у розмірі понад 17 тисяч. У цьому багатодітна мама бачила вихід для сім’ї. Та у жінки папери не прийняли, повідомивши, що з Києва «справу повернуть».
– Чому? – виникає закономірне запитання.
– Річ у тім, що коли я народила двійню, у свідоцтвах про народження наших дівчаток, відповідно до норм польського законодавства, вписали моє дівоче прізвище Медаліна. По чоловіку я Котеля. Тому доводити своє материнство маю лише через суд. Хоч є свідоцтво про шлюб, чимало інших документів, які підтверджують, що Медаліна і Котеля це я, мене запевнили, що процедура тільки така. А це ж – додаткові витрати.
Важко повірити, що таке можливо. Тому делікатно запитую:
– Після появи на світ у Любліні Вікторії та Фелікси ви зверталися в Україні по допомогу при народженні дитини?
– Так, звісно, – ствердно відповіла Анна.
– Тоді в органах соцзахисту виникали запитання щодо «правдивості» вашого материнства, чи не відмовили вам у виплатах? – перепитую.
– Ні, жодних запитань мені не задавали, кошти я отримувала, – зізнається жінка. – Я також маю посвідчення багатодітної родини на цих дівчаток.
То чому ж тепер сім’я має проблему? Це якийсь абсурд.
Тим часом Франциск з медиками-реабілітологами продовжує робити успіхи. Мама впевнена, що великий поштовх дитині дала музика – хлопчик гарно грає на скрипці. Тому дуже вдячна усім небайдужим за кожен, навіть найменший, вклад у долю її непростої сім’ї.
– Ми звикли родиною долати труднощі. Але прикро від розуміння одного: в Україні, щоб отримати звання «Мати-героїня», треба не тільки народити мінімум п’ятьох дітей, виховати їх до восьми літ, а ще й героїчно за це звання боротися.
Наталія КРАВЧУК, Рівненська область
Фото з особистого архіву Анни КОТЕЛІ
Передрук заборонено!
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!