Андрієві Снітку з Маневиччини Господь відвів всього 18 років. І це життя було наповнене складними випробуваннями. Андрій став повним сиротою, а загинув, коли нарешті полюбив прийомну маму й усю свою нову сім’ю.
Андрій Снітко народився у селі Гораймівка Маневицького району. Його самотужки виховувала мати. Коли хлопцю було всього 11, мама Галя захворіла на якусь дивну недугу й померла. Певний час дитиною опікувалася хресна Світлана. Йому шукали прийомну сім’ю. Кілька разів до Андрійка «на оглядини» прямо у школу приходили різні чоловіки й жінки, але ніхто не наважувався його взяти. Хлопчика забрала у свою родину Раїса Халик з Маневичів, яка й сама розуміла, що таке непроста доля. Раїса Миколаївна мала двох чоловіків, і обоє раптово померли. З першим нажили двох дітей, другий мав своїх двох. Усіх їх пані Раїса пригорнула під своє ніжне материнське крило. Входження Андрія у прийомну сім’ю було непростим. Хлопчик дуже сумував за мамою та рідною Гораймівкою, тому нелегко було Раїсі Миколаївні налагодити з ним контакт. Натомість з дітьми йому було цікаво. Потрохи звикав хлопець і до Раїси Халик. Спершу навіть не знав, як до неї звертатися, називав тіткою, потім Раїсою Миколаївною, аж поки якось не зронив слово «мамо». Переломний момент настав, коли у Раїси Миколаївни народився перший онук Данилко. Андрій дуже цікавився малим. Любив бавитися з ним. Напевно, і сам став би гарним батьком, але не судилося. Життя не відвело достатньо часу, щоб по-справжньому покохати…
Андрій Снітко успішно закінчив школу в Маневичах і вступив до Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки в Інститут фізичної культури і здоров’я. Вдома почав займатися спортом. Навіть грушу боксерську собі зробив, напхавши у мішок тирси і підвісивши його на дереві. Але провчитися повноцінно вдалося лише кілька місяців. Андрія захопив вихор подій Євромайдану. Багато часу проводив у Києві разом з одногрупником Сергієм Денисюком, який практично став для нього братом. Разом у травні 2014 року вони прийшли на мобілізаційний пункт батальйону «Азов» у Києві. Перед тим Андрій пробував мобілізуватися до Збройних сил України, але з військкомату його відправили додому.
Раїса Халик, дізнавшись, що Андрій поїде на війну, була шокована, адже їй він нічого не казав. Тоді спробувала відмовити, але дарма. Мама зрештою попросила лишень, щоб Андрій приймав Боже благословення. Вдома ж у церкві часто замовляли молебень на захист.
В «Азові» Снітко отримав позивний «Хома». Його товариша Сергія нарекли «Сократом». Разом вони звільняли від сепаратистів Маріуполь та інші містечка Приазов’я. Тут побачили, як гинуть люди, це змінювало ставлення до життя. Ось і «Хома» зрозумів, що рідніше від Раїси Халик у нього немає нікого. Тож у телефонних розмовах нарешті почав відкриватись і вживати слово «мама», якось навіть сказав, що любить її.
Коли операцію було закінчено, готувались у відпустку. Андрій пообіцяв мамі, що у серпні складе сесію й переведеться на другий курс. «Хома» уже отримав дозвіл командира, але коли почув, що готується нова операція зі звільнення вузлового пункту бойовиків – міста Іловайськ, сказав: «Я маю бути зі своїми хлопцями. Звільнимо це місто, тоді й поїду додому».
Перед останнім своїм боєм Андрій зателефонував до Раїси Миколаївни. Поговорив майже з усіма і сказав: «Я вас усіх дуже люблю, не переживайте. Я повернусь, і все буде добре». Трохи раніше Андрій відправив подарунки своїм зведеним сестрам.
Фатальний бій відбувся 20 серпня. Під Іловайськом орудувала потужна диверсійна група уже нині покійного російського бойовика «Мотороли». Відділення «Азова», до якого входив і Андрій, отримало завдання захопити певний сектор. Десяток бійців ділився на трійки. Передову трійку очолював Снітко. Він разом з двома побратимами «Сократом» та «Аксьоном» (луганчанин Олег Аксененко) зачистили будинок і, просуваючись далі вулицею, наштовхнулися на засідку. Ворог просто засипав групу гранатами. Одна з них упала прямо серед бійців. У цей момент Андрій, не задумуючись, накрив її грудьми. Своє життя Снітко поклав без вагань, щоб врятувати двох друзів від вірної смерті. «Сократа» поранило в ногу, а «Аксьона» – в руку. Проте з того важкого бою живим з їхньої трійки вийшов тільки Сергій Денисюк. Буквально за мить осколок від іншої гранати поранив Олега Аксененка в око, й дорогою у лікарню у нього зупинилося серце.
Ще у серпні 2014 року командування батальйону «Азов» вирішило представити 18-річного Андрія Снітка до отримання звання Героя України посмертно. Минуло більше двох років, доки таке рішення було прийняте Президентом України. Для матері «Хоми» найкраща нагорода в тому, що її сина не забувають. Раїса Миколаївна вважає, що він житиме, доки його пам’ятатимуть.
Сергій КРАЙВАНОВИЧ
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!