Про 20-літнього Валентина Давидюка із села Літин Турійського району кожен, хто його знає, скаже, що хлопець – майстер на всі руки. Дарма, що однієї руки у нього… нема. Він і косить, і ремонтує техніку, й електриком працює у фермерському господарстві «Аміла».
Січкарня наробила біди
Нещастя із хлопчиком сталося, коли він мав два рочки. Татові Василю Васильовичу ніколи не забути той страшний день:
– Дружина поралася по господарству, різала на електричній січкарні корм худобі, а Валік поруч крутився, допомагав згрібати з ковша готову суміш. Усе сталося в долі секунди: дружина відвернулась, а малюк всадив руку під гострі леза…
Скаліченого хлопчика доправили до Турійської районної лікарні. Звідти – терміново до Луцька. Медики склали подрібнену ручку, пришили. Надіялися, що приживеться, загоїться. Але через кілька тижнів почалася гангрена, і, щоб ще більше не погіршився стан, прийняли непросте рішення ампутувати руку ближче до ліктя. По суті, дитинка заново вчилася пристосовуватися до життя. Адже тепер іграшки брати міг лише однією ручкою… На щастя, ця біда не залишила негативного відбитка на психологічному здоров’ї хлопця. Він добре закінчив школу. А оскільки ріс у багатодітній сім’ї, то змалку привчався до праці. Непросто було наловчитися, прилаштуватися до всього, але юнак ніколи не жалівся на труднощі.
Ще школярем з батьком меблі робив
Гідним прикладом для сина був батько, який і фермер, і столяр, і електрик. Та ще сотню професій має і людям помагає.
Найпершим помічником Василя Васильовича є саме Валентин. Ще школярем разом з батьком робив двері, меблі пробував майструвати. Коли хлопець закінчив професійне училище і здобув спеціальність електрика, пішов на роботу на свинокомплекс фермерського господарства «Аміла». Незважаючи на юний вік, його хвалять і поважають на роботі. Старші працівники, які слухали нашу розмову з Валентином, позитивно відгукуються про нього.
– Він наша паличка-виручалочка, бо ж процес годівлі свиней механізований. Система водопостачання, кормоподачі, гноєвідведення – все на електриці. Не дай Боже, поломка – кличемо Валіка, він усе спритно лагодить, – розповідає начальник Микола Лукашук.
Валік ніяковіє від такої похвали. Червоніє, соромиться.
– Я коли щось не знаю, то телефоную до тата, консультуюсь, як правильно, що зробити, – додає юнак.
У сім’ї Давидюків виховувалося п’ятеро діток. Одна з доньок уже заміжня. Живе окремо. Тож Валентин тепер за старшого. Допомагає батькові обробляти 20 гектарів землі. На чотирьох гектарах ростуть цукрові буряки, на трьох – картопля. Решта площі відведена зерновим. Коли потрібно, хлопець за кермо трактора, автомобіля сідає. Вправно мчить на мотоциклі. Справляється з косою та дрилем. Той, хто не знає про фізичну ваду хлопця, ніколи не повірить, що він дає усьому раду лише однією рукою. «Головне – мати бажання щось робити», – переконаний Валентин. І він правий, бо стільки є людей, які сильні та здорові, але через лінощі не можуть змінити своє життя.
Руслана ТАТАРИН, Волинська область
Фото автора
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!