Жителька села Конюхи Локачинського району Катерина Коваль не показує на свої поважні літа. Метка та енергійна. І хоч господарки великої не має, але у садку тримає кілька вуликів. Тож власним медом пригощає не лише дітей і внуків, а й сусідів.
Цікавлюсь у бабусі, звідки у неї така незвичайна любов до бджіл.
– А то від дядька Івана передалося, – відповідає сміючись. – Мені було цікаво спостерігати за цими працьовитими комашками. Дядько навчив, як за ними правильно доглядати. Вулики подарував. Я й одяг спеціальний собі купила, медогонку. Прибіжу з роботи, я двадцять років у торгівлі працювала, й одразу до своєї пасіки. Чоловік до того діла не мав. І навіть зі мною сварився: «Як мене одна бджола вкусить, то я ті вулики поперекидаю».
Проте Катерина Григорівна, незважаючи на суперечки із чоловіком, не покидала улюбленого заняття. Бджоли відчували свою господиню і жодного разу не вжалили, хоч і приходила в одязі з короткими рукавами. Жінка дуже переймалася, коли гинула бджолина сім’я, бо ж, зізнається, цих комах любить більше, ніж їхній солодкий продукт.
– Цього року весна була затяжна і холодна, тому поганий рік на мед, – журиться пенсіонерка. – У мене два вулики пропало, тож залишилося лише три. Хоч діти і кажуть, що важко за бджолами доглядати, просять позбутися вуликів, я не хочу. Правда, викачувати мед помагає зять, бо сама вже не годна.
Бабуся Катя розповідає, що неодноразово інші пасічники їй підказували, як штучно годувати бджіл, щоб мед скоро давали: треба біля вулика ставити цукор.
– Але я ніколи так не роблю, бо ж тоді й мед буде не з різнотрав’я, а фактично підробка, – каже пенсіонерка. – Таким методом користуються здебільшого ті, хто на базарі торгує, щоб більше продати. Смак є, а користі ніякої. За стільки років я добре знаю, де справжній, а де підробка. Натуральний мед аж терпкий трохи, по горлі дере. Якщо взяти його на ложку, то має стікати стрічкою і робити гірку, не розтікатись одразу.
Смакувати маминим натуральним медом любить дочка, яка частенько навідується зі Львова. А також син, який мешкає аж у Латвії. Хоч і рідко випадає йому бувати у Конюхах, але коли приїздить у відпустку, неодмінно везе за кордон духмяний мед з неньчиної пасіки. І для внуків та правнуків то найперші ласощі.
– Собі й сусідам на зиму трохи запас зроблю, бо мед – то найкращі ліки, – переконана бабуся.
– А може, й еліксир молодості? Бо у свої дев’яносто виглядаєте років на двадцять молодше, – не втримуюся від компліменту.
– Все може бути! – аж розсміялася баба Катя.
Руслана ТАТАРИН, Волинська область
Фото автора
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!