Чи можна покохати людину, яку не бачиш? Виявляється, можна. Віктор Буткевич у свою дружину закохався не з першого погляду, а з першого звуку, як тільки почув її голос. І вона заради чоловіка покинула столицю і приїхала до нього на Полісся.
За одну ніч осліп
Віктор Буткевич із села Берестя Дубровицького району, що на Рівненщині. Біда спіткала, коли йому минуло лише 22 роки. Ще звечора хлопець бачив світ, а на ранок у його очах панувала… темрява. За одну ніч він втратив зір (настала атрофія зорового нерва), висока температура мучила тіло. Лікарі, поставивши неправильний діагноз, приголомшили: Віті лишилося жити кілька місяців. Мама з татом готувалися до похорону сина, повісили у шафі новий одяг «на смерть». Та хлопець не зневірився і вирішив довести, що навіть незрячим не стане тягарем. Взявши голку і нитку в руки, сорок разів намагався просунути нитку у вушко – і таки попав! Тоді й зрозумів, що може дати собі раду.
У Віктора розпочалося нове життя. В минулому залишилися друзі по чарці і цигарці, вчився ходити навпомацки, обслуговувати себе. Опанував гру на гітарі, пише вірші і музику, сам виконує свої пісні.
– У мене був старенький радіоприймач, який можна було налаштувати лише на одну хвилю – християнський ефір, – згадує Віктор Буткевич. – Я зрозумів: сліпота – це мій ковчег спасіння. Певне, у Бога є Свій план щодо мого життя. Я постійно молився: «Боже, використай мої можливості». І тепер щасливий, що незрячий, бо не знаю, де б я був, якби бачив.
З дружиною ходять у гори
Навчався на Вінниччині в медико-місійній школі, там і познайомився зі здоровою киянкою Лілею. Почув її голос, і душею зрозумів – це його доля.
– У перший же день навчання Ліля святкувала день народження, – згадує Віктор Буткевич. – Це було 10 вересня. А через шість років у той же день 2013 року ми одружилися.
Чого гріха таїти, мама Лілі відмовляла дочку від такого вибору, на що дівчина відповіла: «Це послана Богом моя доля…» Вітя настільки полюбив Лілю, що їхав поїздом у Київ сім годин туди і сім назад, аби на часинку побачити душею свою кохану. Весілля відгуляли у колі друзів з гітарою, гармошкою. Незабутньою на все життя залишиться у пам’яті й весільна подорож по Дніпру на теплоході. Ліля залишила столичне життя, де працювала бухгалтером на підприємстві, і подалася за коханим чоловіком. Зараз вони живуть на Волині у Маневичах і допомагають людям.
Обоє закінчили курси професійних масажистів і пропагують людям здоровий спосіб життя: правильне харчування, лікувальний масаж та фізкультуру, скандинавську ходьбу, читають лекції про Бога. Буткевичі ходять у гори, живуть в наметах, їздять верхи на конях. У Віктора дуже розвинута пам’ять: він знає напам’ять номери мобільних телефонів, по пам’яті читає проповіді.
– Я молилась, щоб Бог дав мені такого чоловіка, який любив би більше Його, аніж мене, – зізнається Ліля. – Вітя самостійний, може сам випрати, зварити їсти, прибрати і ще й допомогти мені. А ще має принциповий характер. З таким чоловіком не пропадеш.
Галина ОЛІФЕРЧУК, Волинська область
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!