Молитва монаха врятувала від сліпоти
Невигадана історія

Молитва монаха врятувала від сліпоти

24 січня, 22:00
1
0
Сподобалось?
0

Пригортала до себе своє маленьке янголятко і не могла натішитися. Годувала Петрика і вглядалася у його сизо-блакитні оченята. Водила перед ним барвистими цяцьками, а його погляд чомусь чіплявся лише за одну точку. Минали дні, місяці – й однієї миті Марічку осінила жахлива здогадка!

– Мамо, Петрик не бачить! – закричала не своїм голосом.

Ніч була безсонна. Ледве дочекалися ранку. Та чи зліпили хоч на мить повіки від нещастя, що звалилося на цю благочестиву сім’ю? Їхня родина не пропускала святої неділі, щоб не піти на службу Божу до храму. Тато був старостою, мама і Марічка співали у хорі, а чоловік Микола зводив церкву. Чим вони усі завинили перед Господом, за які гріхи Він покарав родину – навіть не уявляли.

Із самого рання зібралися в лікарню. Після різних обстежень лікарі стривожено переглядалися між собою. А Марічці серце, здавалося, вистрибувало з грудей від тривоги і переживань.

– На жаль, ситуація невтішна. Потрібно робити термінову операцію. Але не обіцяємо, що втручання поверне зір вашому хлопчику, – слова лікаря звучали як вирок.

Марічка залилася плачем, бо в душі ще жевріла надія, що все обійдеться і їхні підозри марні. Мати заспокоювала, а в самої очі теж були повні сліз. Але спокійно сказала:

– З операцією не будемо спішити.

– А що робити, хай геть осліпне? – голосила Марічка. – За що ти, Боже, нас караєш?..

– Цить! – шикнула мати. – У сусідньому районі є прозорливий монах, який зцілює і сліпих, і глухих. Поїдемо завтра ж до нього. Різати завше вспіємо.

***

Марічка цілу дорогу плакала, вона геть опустила руки від страшного удару долі. Якби не мама, яка нізвідки брала сили, хтозна, що чекало б їхнього Петрика. Коли під’їхали «Москвичем» у село, ще здалеку побачили на вулиці довжелезну чергу з підвід і машин.

– Овва! Та ми тут за день не впораємося! – вигукнула мати. – Тре шукати нічліг.

Знайшли затінок у садку, сховавшись від палючого сонця, посиділи до вечора, а черга лише до воріт дійшла. Так ні з чим заночували у чужих місцевих людей, які чудеса про свого монаха розказували.

– Він зцілює всяких слабих! І на ноги ставить, і бісів виганяє, що людей аж корчить.

– Ох, – важко зітхнула Марічка, – а чи нашій біді зарадить?.. – у її голосі оселився сумнів.

– Ти, дитино, молися і проси помочі. Наш батюшка все може.

А наступного ранку до людей вийшов з хати монах. Його погляд блукав по велелюдному натовпу і враз зупинився на заплаканій Марічці, що тримала немовлятко.

– Ходи, дитино! Ти, ти… – ще раз повторив, вказуючи на Марічку.

У темній дерев’яній світлиці на столі біля ікони і Євангелія горіла свічка. Нічого не питаючи, дивився в Марійчині очі, аж у неї мороз пішов по тілу, тоді тихо прошепотів:

– Нарікаєш, дочко, на Бога… Згадай кошеняток, горобців…

Марічку струмом пронизало. Враз спливли у пам’яті ніби кадри з кіно.

***

…Одного літнього дня сусідський хлопчина Вітька напоумив Марічку по деревах лазити у старому садку. Вишкрябалися на яблуню і на гілці побачили гніздечко. Вітька взяв одне пташеня, Марічка друге, горобчики жадібно розкривали ротики.

– А давай їм очі виколупаємо? Побачимо, що то буде, – по-змовницьки підморгнула дівчинка.

– Давай. І лапи викрутимо. А потім похорон справимо.

Пташенята пищали так жалібно, коли Марічка патичком виколупнула оченята, потім Вітька викрутив їм лапки. Вигребли землі на могилку, поклали туди горобчиків і, засипавши, поставили хрестики, зв’язані з гілочок… Іншого разу зловили кошеня. Як воно не дряпалося, як не нявкало, теж викололи очі, викрутили лапи. І таких жертв було би більше, якби за тими «забавками» дітей не застав сусідський дід. Так кричав і замахувався ціпком, що Марічка з Вітьком злякалися і більше над тваринами і пташками не збиткувалися.

***

… – О, Господи!.. – Марічка заламувала від горя руки. Згадала, що той сусідський Вітька на ноги ще молодим став падати. 

– Проси Бога змилуватися, дитино. І я буду денно і нощно молитися за твого хлопчика, – проказав монах. – Господь милосердний.

Старець провів руками по Петриковому личку, тримав їх над оченятами, беззвучно шепотів молитви. Пробули у монаха тиждень, і щодня він вичитував маленького хлопчика.

– А тепер можеш йти до дохторів, – сказав врешті. – Операція пройде добре.

Як і передбачав монах, операція трішки вернула зір малому. Він розрізняв силуети рідних людей, згодом книжки читав, з хлопцями м’яча ганяв, допомагав  по господарству. Як став Петрик бачити, хотіли особисто вклонитися старцеві. І як зібралися їхати, почули, що монах помер, зціливши тисячі немічних.

Минуло багато років. Петрик закінчив школу, одружився, має здорових діточок. Марічка дякує Господу за порятунок і щоденно у молитвах згадує монаха-цілителя. Бог милосердний, Він пробачив її тяжкий гріх.

Юлія ШЕВЧУК


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Коментарі

  • петр
    петр

    скильки можна писати дурню? молитвою не допоможеш!!!!!!

    26 січня, 01:16
    Відповісти

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися