Житомирянин Сергій Сидоренко зі своїх 56 років життя 36 провів у темряві. Він не бачив ні своєї дружини, ні дітей. Можливо, так би і жив, якби не війна. Наступ російських військ змусив родину переїхати до Польщі. І там рік тому напередодні Різдва лікарі зробили Сергієві операцію. І сталося диво – чоловік почав бачити.
Не впасти у депресію допомогли батьки і спорт
Сергій Сидоренко від народження був зрячим. Та у 1986 році під час служби в армії молодий хлопець отримав важку травму внаслідок вибуху. В результаті лівим оком він міг розрізнити тільки зміни світла. Правим взагалі нічого не бачив. Сьогодні чоловік зізнається, що перші роки після поранення стали надзвичайно важкими – у нього була депресія. У той час велику підтримку отримав від батьків. Вони привели сина у спортивний зал, де він відновив заняття із дзюдо – захоплювався цією боротьбою до армії. Це допомогло Сергію фізично і психологічно впоратися з відсутністю зору. Згодом почав працювати у спортивній школі, де тренер розповів про Паралімпійські ігри.
– Мені спорт завжди подобався, – розповідав Сергій журналістам. – Тому і після втрати зору я його не полишив. Ходив до зали і продовжував займатися дзюдо для себе. Вдячний своєму тренеру, який тоді, дивлячись на мої успіхи, запропонував мені спробувати себе у чомусь більшому. У 1990-х роках паралімпійський напрям в Україні тільки починав розвиватися. І я тоді займався щодня, аби довести: те, що я не бачу, не означає, що я не можу досягти успіху. Мало хто витримує такі навантаження, а я зміг.
Вже у 1996-му році Сергій Сидоренко тренувався зі збірною України із дзюдо, почав їздити на міжнародні змагання. На Паралімпійських іграх у 2000-му і 2004-му роках посів четверте місце, а у 2008-му завоював бронзу.
На той час у Сергія вже були дружина Тамара і син з донькою. Як він зізнався, найбільшою його мрією було побачити обличчя своїх дітей.
Найбільше вразили маленькі песики та сучасні автомобілі
Ця мрія несподівано для нього самого здійснилася перед Різдвом у 2022-му році. Відновити зір українцеві взялися у Сілезькому медичному університеті в польському Катовіце. Операція з пересадки рогівки тривала дві години під загальним наркозом.
– Зі слів професора Виленгали, він поміняв мені все – поставив штучну американську рогівку, новий кришталик, – розповів подробиці Сергій. – Дружина сказала, що після операції професор підбіг до неї і почав вітати. Він посміхався і сказав їй: «Бог нас почув – він буде бачити!» І це дійсно так. Я так довго до цього йшов – і Бог мене справді почув.
Уже наступного дня після операції Сергій побачив обличчя професора, який оперував його, і вперше за багато років у шлюбі обличчя своєї дружини Тамари. Переповнений емоціями, він вимовив лише єдину фразу: «Я бачу!» На Різдвяну вечерю Сергій з Тамарою повернулися додому, святковий стіл уже був накритий різноманітними стравами, які приготувала Марта, полька, котра їх прихистила у своєму будинку. Того вечора Сергій вперше побачив свою уже дорослу доньку Маргариту. «Це було дійсно диво», – не може й досі стримати емоцій чоловік, згадуючи майже через рік ту вечерю.
Про цю неймовірну різдвяну історію написала відома британська газета «Гардіан». Журналісти наголосили, що минулий рік став для Сергія роком справжніх відкриттів. Адже з моменту, коли він осліп, минуло стільки часу і світ дуже змінився. Так, він звертає увагу на найрізноманітніші буденні речі. Його надзвичайно вразили маленькі песики. Адже він памʼятав вівчарок з юності, але не знав, що люди тримають мініатюрних собак. Сергій був приголомшений одягом перехожих, будівлями і сучасними автомобілями, адже востаннє він бачив російські «Лади». Тоді це були наймодерновіші автівки.
Сергій і Тамара досі живуть у Познані. Сергій носить сонцезахисні окуляри, вони йому ще потрібні, коли яскраве світло.
– Для незрячих моя історія – це приклад того, що шанс є завжди, навіть у найскладніших випадках. Я дуже вдячний дружині Тамарі, яка усі ці роки завжди поруч. Була не лише моєю дружиною, а й моєю підтримкою та опорою, і яка зараз тут, поруч зі мною, – каже Сергій. І додає, що сам теж має характер та силу волі – усе це разом із підтримкою дружини дозволило йому не здаватися і рухатися вперед, реалізуючи себе у спорті та в житті.
Марта ДИМИДІВСЬКА
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!