Поспішай творити добро!
Цей чоловік – гідний приклад для багатьох. Григорій Обушко із села Сильне Ківерцівського району сам виховує двійко діток: хлопчика та дівчинку. Ті лишилися сиротами після смерті мами, яка померла п’ять літ тому на Великдень. Як сьогодні живе ця родина?
Така солодка грішна любов…
Старенька хатина зустрічає нас чистими вікнами і вибіленими стінами. Заходимо – вдома ароматно пахне борщ, що парує на плиті. Господар саме ставить тарілки на стіл. Пояснює: ось-ось зі школи мають повернутися діти.
– Я щоранку встаю десь о п’ятій, щоб все встигнути, – зізнається чоловік. – Треба ж дітям сніданок дати, у школу їх зібрати, все наготовити.
Григорій Іванович звик трудитися. Розповідає, що виріс у селі Троянівка Маневицького району. Закінчив всього дев’ять класів й подався на роботи. Не цурався ніякого хліба: трудився на буряках на Полтавщині, на будові на Вінниччині, вдома на колгоспній фермі, у лісництві, кочегаром у школі… Та коли заходить розмова про покійну кохану Наталю, ніяковіє. Відчувається, що та любов досі тремтить у серці.
– Вона сама звідси, із Сильного. А тоді жила в Троянівці зі своїм чоловіком, – опустивши очі, розповідає. – У них було двоє дітей.
Така солодка грішна любов. Минали роки. По-всякому складалися стосунки Григорія та Наташі. Але офіційно жінка зі своїм законним чоловіком не розлучалася. За цей час вона народила ще трьох діток (одне немовлям померло, Андрійка та Іринку). Та, коли раптово померла, глядіти, крім Григорія, їх стало нікому…
Тато-«квочка»
Повозився чоловік з документами, поки добився права оформити на себе опікунство Наталиних найменших синай дочку! Нині чоловік в паперах іменується опікуном. Та діти його називають татком. Тільки вони переступили поріг дому, повертаючись зі школи, дзвінкими голосочками одне поперед одного стали його саме так кликати. А він уже поспішив назустріч допомагати синові й донечці роздягнутися, показати, де наготував домашній одяг. Якби так робила мама, неодмінно про неї сказали б «квочка». Та цей чоловік ніскілечки не уступає. Допомагає покласти шкільні сумки, подає рушник, аби витерли помиті руки, садовить за стіл, підсовує найкращі кусні хліба й більші шматочки м’яса. Справжній тато-«квочка».
– Як вам з Григорієм Івановичем живеться? – запитую в дітей.
Вони озирнулися. Ловлю себе на думці, що діти одразу й не зрозуміли, про кого мова.
– З татом? – перепитала Іринка. – Супер. Він у нас найкращий. І все в нас найкраще.
Діти наввипередки розповідають, хто які обов’язки має вдома і чим займається їхній татусь, що їм готує і що купує. Трішки соромляться, коли зауважую, що вони таки мало допомагають. Обіцяють старатися більше.
Робить усі закрутки – від ягід до м’яса
Тим часом, ніби між іншим, випрошують у татка якесь варення до хліба. Він йде в комору і несе звідти рубінового кольору банку.
– Малина. Лісова. Сам варив, – каже відкриваючи.
І тієї мить вже не чутно інших ароматів у хаті, тільки цей. Запитую, що ще господар на зиму закручує. І він запрошує в комору, аби на власні очі побачили. О, від такого асортименту, що там є на полицях, очі стали розбігатися: кількох видів гриби, всякі варення і компоти, мариновані помідори, квашені огірки та капуста, різні салати, сало, паштети, тушонки, ковбаски… Я половини того робити сама не вмію. А ці чоловічі руки творять чудеса! Розумію: аби перезимувати не голодними, Григорій Іванович гарує на городі від весни до осені, сам вирощує картоплю і всю іншу городину, тримає поросят.
– Звісно, діти сумують за мамою. Хоч роки йдуть, і вони все рідше про неї згадують. Думаєте, я не розумію, що її не заміню? Але спитайте хоч кого – кожен вам скаже: діти для мене все! – щиро зізнається.
Наталія КРАВЧУК, Волинська область
Фото автора
Передрук заборонено!
Конкурс журналістських матеріалів «Дій активно! Живи позитивно!» ініційований Благодійним фондом Олександра Шевченка та Українським журналістським фондом.
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!