Власні проблеми видаються дрібницею, коли потрапляєш в родину, котра доглядає трьох лежачих дітей з інвалідністю. Зовсім недавно таких діток було шестеро, але Бог забрав душі невинних на небо. З етичних міркувань не називаємо село та прізвище людей, які змушені нести важкий хрест, непосильний для інших.
Лікарі попереджали про біду
Вродливі та працьовиті Ірина та Андрій, одружуючись, і гадки не мали, що чекає їх у майбутньому. Мріяли про великий дім. Раділи першій вагітності, бо лікарі порадували, що буде дівчинка, отже, мамина помічниця. Та коли медики запідозрили у немовляти страшну недугу – мікроцефалію, подружжя не здалося: годуватимуть цю дитинку в надії, що наступна народиться здоровою. Лікарі натякали, що відсоток щасливої ймовірності буде мінімальним. Однак Ірина вдруге стала мамою. І знову біда. Після двох діток жінка привела у цей світ на муку ще чотирьох. Маленька сільська хатина задихалася від дитячого крику. Ні сидіти, ні ходити, ні розмовляти, ні їсти самостійно всі шестеро не могли. На сім’ю чекали пекельні муки переживати разом з дітьми страждання і не бачити для них порятунку.
«Навіщо народжувати, якщо медичні прогнози невтішні?» – не раз чула Ірина у себе за спиною. Та зробити аборт у жінки навіть думки такої не виникало, бо у кожного дитяти – жива душа, Богом дана. І вона змирилася.
– Краще доглядати й таких, ніж бачити їх у домовині, – каже жінка, якій довелося втратити трьох з шести власних дітей. Тепер вони приходять до мами лише уві сні. Їх вона любить, як і за життя. Молиться за живих та померлих і не нарікає на долю.
У 30 років – як немовлята
Тим, які залишилися, зараз від 20 до 30 років. Без сліз дивитися на дорослих дітей, котрі назавжди залишатимуться маленькими, неможливо: покручені, деформовані, нерозвинуті тільця. Погодувати, перестелити постіль, дати ліки, коли стаються напади, потримати на руках, а Ірина добре знає, коли діти цього потребують. І так день і ніч, які вже настільки змішалися, що іноді навіть втрачає відчуття часу. А на вулиці ще чекає домашня сільська робота: посадити, посіяти, зібрати. І постійне прання, бо жінка не використовує підгузків – навіть найменший розмір для них завеликий, бо, чесно кажучи, там немає на що його одягнути.
– Влітку білизна швидко висихає на сонці, а ось взимку набагато важче, – каже вона.
Справляються з усім самі. Іноді прибігає сусідська дівчинка посидіти з дітьми, коли батьки виносять їх на свіже повітря.
– Нас духівник підтримує і молитовно, і порадою, і було що матеріально, – Ірина з вдячністю згадує священника. А ще нині покійних волинського губернатора Бориса Клімчука та народного депутата України Ігоря Єремєєва, які допомагали родині.
Подружжя по владних кабінетах не ходить. Отримують соціальну допомогу і дякують за це, розраховуючи на власні сили. Тому ніхто й не знає, що не зайвими були б у родині кілька постільних комплектів на зміну та одяг для хворих.
– Окремі ліки виділяє держава, деякі купуємо самі, – каже подружжя. – Періодично підліковуємо дітей у районній лікарні. 12 років тому отримали автомобіль «Таврія», є чим при потребі завезти дітей до лікарів, бензин купуємо, бо того, що отримуємо, не вистачає.
Наталія ЛЕГКА
Від редакції:
Тим, хто захоче допомогти і підтримати родину речами, ліками або іншим чином, просимо звертатися в редакцію газети «Вісник+К».
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!