Василь Королюк, який живе з родиною у селі Білин Ковельського району, людина творча, неординарна. Як би життя не змушувало бути прагматичним, і досі закоханий у поезію, з підліткового віку пише вірші та пісні, не закинув пензель та фарби.
Педагоги ділилися своїми фарбами
Василь – один з шести синів-красенів співочої родини Ніни та Миколи Королюків. Він та його брати, що народилися на Старовижівщині, здобули різні професії, втім, займаються будівництвом.
– Першою моєю творчою роботою була «ненька», в якій мама колисала всіх моїх братів, – розповідає Василь. – Розмалював її різними чудернацькими пташечками. Малюнки прикрашали всі мої зошити, писав їх по стінах, на піску. У школі брав участь у художніх конкурсах. Хороші фарби для таких сільських дітей, як я, були тоді надто дорогим задоволенням, тож викладачі Луцького училища культури і мистецтв пропонували власні. А ще наша аудиторія була розташована між класами скрипки та фортепіано, тому навчалися ми живопису під звуки цих двох божественних інструментів.
Подібні будинки збудували й інші люди
Василь з гумором згадує, як заробив свої перші, як йому здавалось, великі гроші.
– Випадково познайомився з редактором однієї з газет, а той запропонував намалювати політичну карикатуру. Робота йому сподобалась. І я вже бачив себе видатним художником, який чимало заробляє. Дитяча наївність. Згодом вирішив покепкувати над Віктором Медведчуком, і отримав настанову: «На таких людей карикатури не малюють», – повчав мене журналіст. Втім, як він помилявся!
Кар’єру художника Василь продовжив у царині православної ікони, але швидко зрозумів, що це не його. Хотілося свободи, незаангажованості, яскравих кольорів, які б передавали стан душі, давали крила. Найближчим виявився такий напрямок у живописі як абстракціонізм.
– Це багатогранна ідея, те, чим наповнений світ людини, внутрішня втеча особистості від банальності, – так бачить цей стиль художник. – Це використання кольорів та їхніх відтінків для надання настрою. Коли пишеш, втрачаєш відчуття часу.
Серед робіт художника, на яких – вибухова гама кольорів, не лише абстрактні полотна, а й волинські пейзажі, улюблені з дитинства зображення тварин.
Та мій співрозмовник творчий не лише в живописі. Приводом для захоплення став і його дім з каміном, споруджений у Білині.
– Будували його разом з братами чотири роки, – розповідає Василь. – Дім перший у селі повністю дерев’яний, де немає навіть гіпсокартону, з екологічно чистих матеріалів. Згодом у Білині за моїм прикладом з’явилися ще два такі будинки. Мій же – для коханої дружини Ярослави, яка також є творчою людиною, закінчила художню школу, гарно вишиває і мріє створювати дизайнерський одяг. Довкола господи – дерев’яна огорожа. Як кажуть, мій дім – моя фортеця.
Наталія ЛЕГКА
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!