Уперше почула про Євгена Шабліовського від викладачів літератури ще студенткою-журналісткою наприкінці 70-х. Та не знала, що відомий учений-шевченкознавець, лауреат багатьох премій та автор понад 100 книг – мій земляк з Каменя-Каширського. А про те, що насправді довелося пережити йому, дізналася вже в часи української незалежності. За наукову кар’єру і визнання він заплатив дуже високу ціну – 20 років сталінської неволі, де були концтабори, тюрми, заслання…
У 26 років став директором науково-дослідного інституту
Євген Шабліовський був другим сином у родині дворянина Степана Шабліовського, який вчителював у двокласному народному училищі Каменя-Каширського понад десять років. Народився він у 1906-му, через рік після першої російської революції. Батько був людиною прогресивною, мав авторитет серед колег і мешканців міста, отож потрапив під ковпак неблагонадійності. Спочатку його вижили з Каменя, змусивши родину виїхати й поневірятися по світах. А потім Шабліовського-старшого таки арештували й відправили на каторгу в Сибір, де він і помер в роки громадянської війни. Дружина теж невдовзі померла, і два їхні сини залишилися сиротами.15-річний Євген з головою поринув у вир більшовицької революції. Біографи стверджують, що він воював трохи у частинах особливого призначення і нібито був поранений та нагороджений революційними відзнаками. Але обираючи між маузером і книгою, високоосвічений хлопець обрав науку. Він, як і батько, вивчився на вчителя, паралельно закінчив ще два курси Київського медінституту на вечірньому відділенні. І саме ці медичні знання стали йому в пригоді у майбутньому найбільше.
А поки що молодий красень робив карколомну наукову кар’єру. У 26 років його призначили на посаду директора науково-дослідного інституту Тараса Шевченка при Академії наук. І Євген почав -досліджувати літературну спадщину великого Кобзаря. У 1934 році він став членом Спілки письменників України і був першим волинянином у її складі. А ще членом-кореспондентом Всеукраїнської академії наук. Та ніщо не врятувало молодого вченого від жорен репресій, що розпочалися у 30-х роках проти української інтелігенції.
Слідчий підкинув п’ять патронів
14 листопада 1935 біля будинку Шабліовського теж зупинився «чорний ворон». Уночі, як зазвичай це робилося. Енкавеесівські нишпорки в квартирі не знайшли нічого. До справи долучили тільки рукописи нових наукових робіт, написаних українською мовою, і… п’ять патронів, які висипав на стіл зі своєї кишені один зі слідчих. Дарма, що в Шабліовського не було револьвера. Через кілька тижнів допитів і тортур чекісти виб’ють у нього потрібне зізнання. А в цей час на волі колишні колеги в пух і прах розносили праці арештованого шевченкознавця, вишукуючи у них націоналістичне «підґрунтя». Дорогу ціну довелося заплатити і братові Шабліовського, який був простим сільським дільничним міліціонером: Миколу як брата ворога народу розстріляли. У нього знайшли кілька листів Євгена…
Вирок суду – п’ять років тюрми, що розтягнулися на два десятиліття. Спочатку Шабліовський потрапив у концтабір на Соловках, де репресивна машина викошувала цвіт української інтелігенції. Потім була Мурманська область і Мончегорський концтабір, в якому утримувалося до 15 тисяч в’язнів. За «антирадянську пропаганду» у вересні 1940 року він отримав ще вісім років ув’язнення. Вчений-шевченкознавець працював у таборі фельдшером і рятував зі своїми двома курсами медінституту життя в’язнів. Тут, у неволі, доля подарувала йому зустріч з дівчиною, яка через трохи стала його дружиною й коханою жінкою на все життя. Галичанка Ксенія Світлик свої десять літ отримала за зв’язок і допомогу «бандитам ОУН-УПА».
Запроторили у казахські степи, як і Шевченка
Після тринадцяти років табірних жахіть у 1948-му Шабліовського відправили на поселення у казахське місто Кзил-Орду з приписом «довічно». Ніби знущаючись над вченим, який присвятив себе дослідженню спадщини Кобзаря, його вислали на довічне заслання у казахські степи, куди свого часу царський режим запроторив і Шевченка. Там літературознавець не знайшов ніякої роботи, окрім як у лепрозорії, куди мало хто хотів йти працювати. Він почав лікувати людей, хворих на проказу. І саме тут відкрився його неабиякий лікарський талант. Шабліовський навіть почав писати кандидатську дисертацію з медицини.
Лише у 1954 році згідно з указом про амністію його звільнили. Ще два роки він з дружиною працював у Казахстані. У 1956-му, вже п’ятдесятирічним чоловіком з підірваним здоров’ям, він повернувся в Україну. У Києві народився його первісток – син Володимир (теж став філологом). Повернувшись до улюбленої роботи, вчений з головою поринув у нові літературні дослідження, захистив спочатку кандидатську, а через трохи і докторську дисертації. Його книги виходять одна за одною. Влада стає на диво щедрою до колишнього зека і компенсує високими нагородами те, що забрала за двадцять невільницьких років. У 1964-му Шабліовський стає лауреатом Ленінської премії у галузі науки й техніки, на його груди сиплються ордени та медалі, а в 1979-му як апофеоз – Шевченківська премія. Критики вченого списують це на його лояльність до радянської влади. Помер Євген Шабліовський у січні 1983 року. Мене подивувало інше – майже на всіх фотографіях, які збереглися, він у вишиванці. Починаючи з далекого 1924 року, де 18-річний Шабліовський стоїть серед студентів педагогічного технікуму у вишитій сорочці. І навіть після сталінських таборів він знову не побоявся її одягнути. Бо любив Україну, її культуру та народ. За цю любов і заплатив сповна…
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!