На Волині матір і син лікують людей у санаторії
Волинь

На Волині матір і син лікують людей у санаторії

16 жовтня, 15:24
0
1
Сподобалось?
1

Понад 25 років у санаторії «Лісова пісня» працює лікарем-кардіологом Тетяна Лопошук, з них майже чотири роки – очолює лікувально-діагностичне відділення. Піти стежиною своєї мами вирішив і син Петро, котрий у 2018 році прийшов працювати у здравницю лікарем, а тепер – очолює кардіопульмонарне відділення (цукровий діабет).

Обоє працюють на позитиві, бо переконані, що саме він відіграє чималу роль у результах реабілітації, пише газета "Новий Погляд"

Шлях Тетяни Володимирівни до лікарської справи був непростим, бо, як зізнається, не звикла поступатися своїми життєвими цінностями.

-На жаль, в моєму житті так склалось, що для мене бути лікарем – це не тільки лікувати людей, а ще й відстоювати це право – лікувати. Тому що через мої політичні та релігійні погляди мені часто ставили перешкоди, аж до періоду здобуття незалежності Україною, - розповідає Тетяна Володимирівна. - Народилася я у родині, де палко вірили у Бога. До речі, мої батьки цієї осені відзначатимуть 65-річчя спільного подружнього життя, і більш люблячих та доброзичливих людей я у своєму житті не зустрічала. Оскільки моя родина була релігійною та безпартійною, то і мій лікарський шлях почався пізно – у 22 роки. Коли я вперше подавала документи на вступ до медінституту, їх у мене не прийняли через доповідну із райкому, про що голова комісії мені сказав прямим текстом. Вступила до інституту тільки через три роки, у 1989-му, коли вплив радянської влади почав слабшати. Цікавилися, як я, проста дівчина з села, з антикомуністичними поглядами, вступила до медінституту… 

Окрім того, в радянський час Тетяна Лопошук повінчалася зі своїм чоловіком Іваном і відмовилась від партквитка, що на той час ставило хрест на вищій освіті. 

-Батьки мене завше вчили не відступатися від своїх принципів та головне – життєвих цінностей. І попри все, якби мені давали другий шанс, я все одно вчинила б так само. Мене не вчили вірити в Бога, а вчили любити його та своїх ближніх, - розповідає лікарка. 

Пишається лікарка тим, що у санаторії є можливість лікувати людей, котрі віддали своє здоров’я на вівтар захисту, відновлення і розбудови України: це ліквідатори аварії на ЧАЕС, воїни АТО, волонтери, шахтарі…

-На мій вибір професії, в першу чергу, мабуть, вплинула мамина хвороба Аддісона, з якою вона живе от уже 57 років. І тільки завдяки досягненням медицини та лікарям моя найрідніша людина продовжує жити. В другу чергу – це мрії моїх батьків. Вони хотіли, щоб їхні діти обрали професію лікаря, вчителя та священника. І ми удвох з братом Володимиром втілили їхню мрію: я – лікарка, він – поєднує професію вчителя у школі села Столинські Смолярі та є настоятелем Свято-Духівського храму сусіднього села Смоляри- Світязькі. Ще однією мрією батьків було побудувати церкву в селі, в якій би хрестили їхніх онуків і правнуків. Ця мрія теж збулась. Церкву побудували разом з односельчанами у 1994 році і першою дитиною, яку вводили в церкву, був мій син Петро... 


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися