Василина ГАРБАРЧУК
Волинь

Мамі журналіста з Волині виповнилося 90 літ

23 січня, 13:01
0
1
Сподобалось?
1

Завжди на другий день Різдва ми всією родиною збиралися у батьківській хаті в Ківерцях, адже у мами 8 січня день народження. Це давня традиція, скільки себе пам’ятаю. Цьогоріч Василині Яківні Гарбарчук виповнилося 90 літ. Тільки тепер прийшли до мене додому: діти, онуки, правнуки і праправнуки. Всього 24 нащадки. Були веселі жарти, спогади і щирі побажання дожити до ста років – залишилося ж лише десять літ! На цьому святі нам усім так бракувало найстаршої сестри Раї, яка відійшла у вічність у травні 2020-го.

Порятунок від бджоли

У нашій родині добре знають ту сімейну історію про зустріч 17-річних Володимира Гарбарчука та Василини Мороз на танцях у 1949-му в селі Линівка тодішнього Рожищенського району. Мій батько в юності дуже гарно грав на гармошці. А дівчата із сусідніх Трилісців прийшли на вечорниці. Проте тільки хтось з парубків запрошував до танцю Василину, мою маму, гармоніст одразу зупинявся. Линівський музикант одразу вподобав невеличку жваву дівчину, але сам не міг її запросити, бо мусив грати. Ото з тих танців усе й почалося.

У жовтні 1950-го батьки побралися, а вінчалися у церкві села Любче.

Через рік народилася наша старша сестра Рая. І молодята збудували свою першу хату розміром чотири на вісім метрів. Батька призвали в радянську армію, і він чотири роки під час служби разом з полоненими німцями відбудовував зруйнований війною Сталінград.

У грудні 1955-го мама народила брата Миколу, а у листопаді 1963-го – мене. Мій перший свідомий дитячий спогад – про укус бджоли. Пам’ятаю пекучий біль і свій розпачливий крик. Я з усіх сил біжу босий з вигону за селом Трилісці, куди виводили нашу корову, і ридаю. Мені назустріч з нашого двору летить мама. А я так сплакався й не можу пояснити, що ж сталося. Тільки показую на ногу, яка набрякла і почервоніла. Це зараз смішно, а в чотири роки, коли починаєш пізнавати навколишній яскравий і добрий світ, підступний укус бджоли став маленькою трагедією. Мама підхоплює мене на руки, швиденько несе до хати і промовляє: «Не плач, синочку, зараз витягнемо жало — ​й до вечора будеш бігати». А мені так боляче, що здається, вже ніхто не врятує. За кілька хвилин біль стихає, мама виймає жало і щось прикладає до розпухлої ноги. Заплаканий, але з відчуттям спокою та захисту, засинаю на її руках. З того часу розпочалося дитинство, яке я вже пам’ятаю…

Зошит спогадів про прожите життя

Тільки коли став журналістом, зрозумів, що любов до художнього слова мені передалася від мами. Вона змогла закінчити лише сім класів у Переспі, але змолоду пише вірші. І досі не втратила здатності сприймати світ по-особливому, висловлюючи це у поетичних рядках в стилі Степана Руданського. До кожного свята читала напам’ять власний твір. І цього року приготувалася, але трішки перехвилювалася й забула. Ще одне велике мамине захоплення – вишивка. У всіх нас є з любов’ю вишиті подушечки і серветки.

Після смерті батька у квітні 2017-го мама дуже затужила. Вони з татом прожили разом майже 67 літ. Щоб якось відволікти від сумних думок, я запропонував їй написати спогади. Приніс зошит великого формату. Завдяки цьому вдалося дізнатися багато цікавих подробиць, які ми чули лише фрагментарно. Про страшну травму, коли семирічну Василинку скалічила молотарка і роздробила ногу та як її везли вночі до костоправа у село Кошари біля Ковеля. Про переїзд батьків у місто Чистякове (Торез) Донецької області наприкінці 1950-х і повернення у рідне село через два роки. Для нащадків залишився унікальний родинний документ…

Останнім часом мама частіше розмовляє з Богом, ніж з нами. На ювілей їй подарували новий православний молитовник замість старенького й потріпаного. Ми усі переконалися: Господь чує постійні мамині молитви, адже довголіття при розумі та силі – це благословення Боже!

Уся наша родина, яка постійно й поповнюється, сердечно вітає маму та бабусю Василину! Любимо Вас і хочемо, щоб Ви ще довго були з нами. Щоб не згасала життєва свічка і ми відчували підтримку у своєму житті через Вашу молитву! Дякуємо за невичерпну любов та щоденну турботу про кожного з нас!

Від імені всіх нащадків

Ваш син Костянтин ГАРБАРЧУК (журналіст газети Вісник + К)


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися